"А в мене було небо кольору євреїв. Коли їхні тіла припиняли шукати цілини у дверях, поставали їхні душі. Коли їхні нігті шкрябали дерево, а іноді навіть упивалися в нього під натиском всеохопного розпачу, їхні душі летіли до мене, простісінько мені на руки, і ми вибиралися з тих душових на дах, а далі - угору, в обійми неосяжної вічності. Мені відправляли їх без ліку. Хвилина за хвилиною. Душ за душем. Ніколи не забуду свій перший день в Освенцимі, свій перший прихід до Маутгаузену..."