Мерілу спостерігала за Діном, як спостерігала за ним упродовж усього шляху через країну, краєчком ока, з похмурим, сумовитим виразом обличчя, немов хотіла відрубати йому голову і заховати її в комірку, - гірка, з домішкою заздрості любов до людини, яка так дивовижно вміє залишатися сама собою, - любов люта, змішана з презирством і близька до божевілля, з посмішкою ніжного обожнювання, але водночас і чорної заздрості, що мене в ній страхала, любов, яка ніколи не принесе жодних плодів, бо, дивлячись на його вилицювате, з відвислою щелепою обличчя, вона розуміє, що він геть схибнутий.