Ті хто читав роман Бакмана "Моя бабуся просить їй вибачити", знайомі з однією з персонажів книги жінкою по імені Бріт-Марі. В цій книзі - вже повністю її історія життя. Бріт-Марі одружена з чоловіком на імʼя Кент, який звісно ідеальний. Він найкраще веде переговори і бізнес, варить каву, і робить все інше. Зате про Бріт-Марі ми знаємо, що вона нудна, соціально некомпетентна і пасивно-агресивна, як називає її Кент, вона самотня. Кент її все життя дурить, забуває на тумбочці обручку перед зустріччю з "Німеччиною", не ночує вдома, збиткується з неї, образливо жартує. Та вона все те терпить, бо не знає іншого життя і любить його. Тут навіть і не знаєш, що помічала Бріт-Марі, а на що боягузливо заплющувала очі. І от коли зрада вже точно викрилася, Бріт-Марі вилизала дім, рішуче зняла обручку і пішла з дому. Дійшла вона аж до мотелю і до бюро працевлаштування, яке після кількох днів осади дало їй направлення в Борг - забуте богом і людьми містечко. Там їй так само нічого робити, бо життя без Кента втратило сенс, а їй вже 63 роки - це не той вік, коли можна взяти і все змінити. Тож вона невтомно намиває центр дозвілля, а у вільний від роботи час заводить дружбу з місцевими мешканцями - Незнайомкою, що їздить на інвалідному візку, поліцейським Свеном, який дуже хоче стати чудовою заміною Кенту, але ні. І діти, які дуже люблять футбол, але не можуть грати, бо футбольне поле продали під забудову. Навіть більше - несподівано для себе Бріт-Марі виявляє, що стала тренером футбольної команди, бо виявилося, що приїжджа дивна відлюдна бабця - єдина, кому ці діти потрібні. Потім приїжджає Кент, якого покинула "Німеччина", і проводити час стало ніде, а потім у нього закінчилися чисті футболки, тож він приїжджає і грає зі Свеном в перетягування Бріт-Марі кожен на свій бік, про що геть нецікаво читати, бо плюнути б на того, хто витирав ноги об тебе впродовж 40 років, але ні. І Бріт-Марі лишається вірною собі - людина-не-риба-не-м'ясо, так нічого не може вирішити. Не може наполягти на своєму і всиновити Омара і Вегу, не може вибрати кинути Кента і вирішити бути зі Свеном, не може вирішити, де їй далі жити і просто полишає місто... Тому досить неоднозначна книга як і сама героїня. Але дуже люблю стиль написання Бакмана і його неординарні історії.