Вже з перших сторінок я зрозуміла, що просто не буде. Що ця книга розіб’є мені серденько. Та я навіть не уявляла наскільки… Вона все так само про важливе, по-іншому Даринка не вміє, проте набагато ближча до кожного з нас. Вона зачіпає за живе в стократ сильніше. Вона пробуджує те, що здавалося б давно забулося та відболіло… Вона піднімає запитання, які кожен з нас хоч раз та задавав собі.

Емілії важко відпустити минуле. Її життям досі керують слова з минулого. Слова підлітків, що зганяли на неї свою злість, переслідують її й досі, змушуючи сумніватися в собі. Змушуючи шукати підтвердження тих слів. І це дуже рідкісний випадок, коли слова “ну чого ти зациклилася, відпусти та забудь. Їхні слова нічого не варті. Живи своє життя, не оглядаючись на них”, так і не були промовлені…

І як вишенька на торті – втеча коханого. І знаєте, не так прикро, що він пішов, як те, що він зробив це мовчки... Люди приходять у наше життя та йдуть з нього, це нормально. Так, боляче, але з часом біль притуплюється. Чи ти просто звикаєш до нього. Але саме та нотка недосказаності вбиває... Саме через непромовлені слова в її житті з'явився чортів Роман, який не заслуговує навіть займати тут місце. Саме через непромовлені слова хлопця, вона постійно повертається до промовлених однокласниками.

Невизначеність вбиває, змушує весь час повертатися до цього, аналізувати та шукати причину саме в собі. В той час, як причина ховається в інших і немає жодного відношення до тебе…

Він пішов, щоб знайти відповіді на власні запитання, які заважали йому жити. Тим самим залишивши рідних із запитаннями. І я розумію його бажання знайти відповіді, але зла через те, що він нікому нічого не сказав. І не просто не сказав, він зник на чортових 9 років. 9 довгих років рідні жили в невідомості, де він, що з ним. І головне – чому він їх покинув. Він так прагнув знайти відповіді, щоб відпустити минуле, але знайшовши – ще більше погруз у ньому. Ще більше засумнівався. Кажуть, краще гірка правда, ніж солодка брехня. Та правда в тому, що не всю правду варто знати.

Ми часто вважаємо, що так буде краще, егоїстично приймаючи рішення за інших, навіть не здогадуючись, скільки болю їм приносить наше «краще». На жаль, так влаштовані люди: ми завжди думаємо про близьких, нам здається, що ми знаємо, як краще для них. Та правда в тому, що це не так. Ніхто не знає, як правильно. І ще одна правда в тому, що, читаючи чи спостерігаючи за іншими, ми завжди критикуємо якісь вчинки, бо це ж здається таким очевидним. А потрапляючи в подібну ситуацію, вчиняємо схоже.

Та прийшов час повертатися. Його повернення стало шоком для всіх. Особливо для Емілі. Вона скільки років його шукала, скільки років намагалася знайти відповіді “за що він так з нею”. І коли вона ніби змирилася, він знову увірвався в її життя. Та дівчина виявилася не готовою до цього, хоч і бажала цього. Вона зла і потребує відповідей. Її життя похитнулося, почуття виринали з такою силою, ніби й не було тих років розлуки. Та дівчина не збирається демонструвати, як важко вони їй дались

Мені сподобалося, що про події минулого ми дізнавалися зі спогадів, які виринали у потрібні моменти. Але хотілося більше. Мені не вистачило чоловіка, я не до кінця прониклася тим періодом.

Отже, він повертається і прагне повернути дівчину. Дівчину, яка стала його першим та єдиним коханням. Та проблема в тому, що він вважає себе негідним її, але й відмовитися від неї він не може. Але він хоче, щоб вона була щаслива. Навіть якщо для цього йому потрібно відступити. І так, так, чорт забирай, мені сподобався цей герой, за винятком того, що він не хотів говорити. Але злість нікуди не поділася, тому вибач, сонечко, але тепер вона спрямована на тебе, бо це ти мене обламала. Бо я за чесність, і через свої поломані мрії та фантазії, я не буду наговорювати на героя.

Мені сподобалося, що він ніби й не тиснув, але й вибору, як такого, не залишав. І оця боротьба між «хочу бути з нею» та «я не вартий її» вбиває. Бо він не здатний відпустити. Але він буде горіти в пеклі, але її не скривдить. Хоч уже й так приніс їй багато болю, за що так само поплатився роками скитання. Але він знає свою дівчинку, він бачить її наскрізь та відчуває. Саме тому він раз за разом повертається, бо їй теж не байдуже. Та їй потрібна правда, яку він не може їй дати. Вона ще занадто болить, хоч і минули роки. Він не готовий ділитися своїм минулим, боячись підтвердити всі свої страхи.

Мені сподобалося його ставлення до дівчини. У кожному його слові, у кожному погляді та дії відчувалася любов. Трепет і страх. Біль. Однак він завжди ставив її вище за свої потреби. І тоді, коли вона сама потягнулася до нього, він зумів встояти, бо розумів наслідки. І ось такі моменти говорять яскравіше за тисячі слів.

Кожна їхня розмова краяла серденько. Її прагнення дізнатися правду, його ніколи й нікому її не розповідати. Його страхи стати непотрібним, негідним. Її – що він знову піде. Вони живуть моментом, де є лише вони, та страхи від цього нікуди не подінуться. Кожен боїться знати правду, від чого й мовчать. Між ними такі почуття, що я навіть не можу описати це, та вони не говорять про них. Він зробить усе для неї, та вчинків замало. Між ними завжди стоятиме минуле. А тому, якщо він хоче їх зберегти, йому доведеться поділитися тим, що тривожить. І він знаходить сили на це, бо здається, що ще трішки – і він знову її втратить. Важко й боляче, та поділившись, стане легше. Залишається лише сподіватися, що вона прийме таку правду. Прийме його.

Вона знайшла в собі сили пробачити та дати другий шанс, хоч і до одуру боїться повторення. Бо знає – вдруге їй не викарабкатися з того стану. Я чекала моменту, коли вона зробить той крок назустріч. Коли дозволить собі бути щасливою. Відпустить усе та довіриться йому. Однак я так пишаюся нею, що, незважаючи на силу своїх почуттів, вона не кинулася у вир подій. Не розчинилася в них та в чоловікові. Вона така молодчинка.

А от момент з пропозицією потрібно було розширити, ну чесне слово, що ти зажала емоцій. Навіть тут обламала, ахах) А от епілог чудовий. Я так щаслива за них. За них усіх, ти навіть не уявляєш. Відчуття, що камінь з душі впав. І хоч я знала, що ти зробиш усе правильно, змусиш забути весь біль, усе рівно хвилювалася постійно.