Почала читати цю книгу у лютому 2022 року. Так і залишила її на столі 24-го числа. Потім втратила здатність до читання через шок од війни. Десь місяць не могла змусити себе читати, три місяці не могла нічого писати. Потрохи відійшла від шоку ближче до осені. У вересні повернулася додому, взяла цю книгу і дочитала її. По суті, спершу слід прочитати першу частину «Доки кава не охолоне», однак і друга наповнена подібним змістом. Втім, тут більше йдеться про історію дівчат, що працюють у кафе, і деталізовано, хто ж ця загадкова жінка-привид, яка ніяк не може залишити кафе. І вкотре я замислилася: якби я мала можливість повернутися в 23 лютого 2022 року, що б я зробила? Я б попрощалася зі своїм близьким другом, який пішов добровольцем і загинув під Бахмутом, можливо, я б попросила іншого друга придивитися до тих, хто його оточує, сказала б теплі слова своєму вчителеві… Та, на жаль, все одно дана мандрівка не змінила б майбутнього…