Надзвичайно важка до читання історія румунського німця Леопольда, який мусив пройти фільтрацію у радянських концтаборах по завершенні Другої світової війни. Так сталося, що табір було розміщено в Україні. Чимось стилістика оповіді нагадує Шаламова і Солженіцина, однак, як на мене, немає максимальної гостроти. Життя в таборі було нестерпним, але не на межі фізичного виживання, як, зокрема, в ГУЛАГу. Опис сірого повсякдення перегукується з думками про рідну домівку. А повернутися додому Леопольд мусить, бо рідна бабуся благословила його на це.