Соціально-побутова повість про непросте побутове життя української родини. Дві родини бʼються, а щоб вони помирилися, треба, аби просто груша всохла. Читала цей твір у десятому класі, потім в університеті, декілька разів переглядала виставу місцевого драмтеатру, але тоді сприймала її по-дитячому: вічно пʼяний старий Кайдаш, завжди невдоволена життям баба Кайдашиха, її сини та невістки. Образи прописані глибоко й чудово. А сам твір спершу сприймається як комедія. Однак, коли мені довелося побути півроку в ролі невістки, я зрозуміла, що таке побут і що таке чоловік, який не може захистити перед свекрухою, для якої невістка завжди погана, - чи то Мотря, чи то Мелашка, чи то я. Тому з роками я стала на бік цих дівчат і вважаю, що вони молодці, бо готові захищати себе і свій вибір. Хоча побутові конфлікти я, безумовно, засуджую.