На початку роману ми знайомимося з дівчинкою Лену, яка живе в дуже бідному районі Неаполя. Саме від неї іде олзповідь про її сусідів, робітників та продавців району. Про дівчинку Лілу, дочку чоботаря, з якою вона дружила з шести років. Район дуже, дуже бідний, в багатьої сім'ях по 4-5 дітей і батьки часто не мають коштів, щоб послати дітей вчитися, купити підручники, тож багато мешканців неписьменні, а діти приступають до роботи після 2-3 років, проведених у початковій школі. Сім'я Лену теж така, але вона така здібна й старанна, що вчителька щоразу просить її батьків відпустити її до школи, тож Лену доходить аж до коледжа. Ліла теж дуже здібна, але має задерикуватий характер, і батьки її бідніші, тож не збираються марнувати гроші на школу. Та незважаючи на це, між дівчатами існує постійне змагання: Лену весь час відчуває себе в хвості і робить все, щоб перевершити Лілу в тому, що їй вдається заввиграшки. Лену тільки збирається вивчати грецьку восени, а Ліла вже у червні взяла в бібліотеці єдину граматику і вже може похизуватися знаннями відмінювань дієслів, читанням і знанням багатьох слів. Ліла чудово формулює думки на папері, а Лену готова на все, щоб писати краще за неї. І незрозуміло, що це: таки дружба, чи банальна заздрість. До кінця читати стало цікавіше, втягнулася, але спершу ці описи робітничого району геть не видалися цікавими. Байдужі спрацьовані батьки, діти, які без нагляду тиняються вулицями і б'ють одне одного, Лену, яка виросла в Неаполі і побачила море лише в 14 років, бандитські розбірки, бідність, жорстокість, невігластво. Стиль написання трохи затягнутий, моментами важкувато читається, але стає цікаво чим ж далі продовжиться історія цих двох подруг. 3 з 5