Відгук на книгу: Нехай мене звуть Ґантенбайн

Цю книгу кожен осягнути не може, бо це твір постмодернізму, де звичним є розщеплення особистості, потік свідомості, існування декількох світів. Головний герой раптом вирішує видати себе за сліпого, називає себе Гантенбайн й спостерігає за тим, як люди себе поводять. Вони ж упевнені, що він не бачить багатьох речей, тож можна брехати, махлювати. Доволі цікавим є образ Лілі - сьогодні вона акторка, а завтра запросто може стати італійською графинею, для цього достатньо просто змінити колір її волосся. І що буде, якщо провести з нею ніч? Просто забути на ранок цю жінку чи закохатися й розпочати з нею нове життя? А що як у неї зʼявиться шанувальник, який надсилатиме їй листи? Як реагувати на це? Адже сліпий Гантенбайн не може їх читати? І хто прибирає в хаті, коли Лілі немає вдома, а її речі розкидані? Надзвичайно цікавий і в той же час заплутаний твір. Сподобається тим, хто полюбляє психологію особистості та міркує про сенс нашого буття.