Одна з не багатьох книг, які я прочитала в школі в повній не скороченій версії, та перечитавши книгу зараз, я зрозуміла, що взагалі не сприйняла її так як повинна була б. Все ж таки кожна книга на свій вік. Окремо хочеться відмітити саме це видання, бо воно має неймовірно гарні тематичні ілюстрації, які додавали книзі свій шарм. Читати таку книгу - саме задоволення. Отже, героя книги Григорія Многогрішного звинуватили в якихось надуманих гріхах і два роки молотили по застінках НКВС і нарешті таки везуть на каторгу. Стережуть його як зіницю ока, перевіряючи на кожній найкоротшій зупинці, чи є він у своєму вагоні. І все ж він зміг втекти десь в Сибір,сховавця в непрохідній тайзі. Але самому там вижити було б неможливо, але на щастя, там він зустрічає своїх земляків, українців. Вони давно вже поселилися тут, порядкують, полюють на диких звірів і почувають себе тут справжніми господарями. Старий Сірко з дружиною і діти їхні - син Гриць і дочка Наталка. Прийняли вони його до себе як рідного сина і не дошукувалися, що то за один, де взявся і чому блукав по тайзі напівголий і виснажений. Батькам він став сином, Наталці і Грицю за брата. Дуже цікаво в книзі показаний їхній побут. Що Сірки, хоч і далеко від батьківщини, не втратили свою ідентичність. Вони розмовляють українською, дотримуються всіх звичаїв, українська хата, білена і помальована. Почувають себе впевнено, господарями. Вміло полюють, знають, як зловити різного звіра, ставлять пастки і вся тайга на багато сотень кілометрів навколо - це їхні володіння. Вміють і тигра живцем зловити і продати його за великі гроші. Григорій відтанув душею, заспокоївся, відійшов від катувань і етапування на каторгу. Йому цікаво і весело бути з Грицем, його бентежить Наталка, її безстрашність і краса. Але він не наважується зачепити її і зізнатися у своїх почуттях. Та раптом він зустрічає людей з минулого і розуміє, що або він має подолати звіра, або звір з'їсть його. Розкривати, чим завершилася справа, не буду. Але ця книжка таки одна з найкращих творів української літератури.