Ця історія не схожа на більшість книг. В ній своя, особлива, атмосфера. Вона зачаровує, поглинає та не відпускає. З героями цієї історії буде по-різному. І весело, і сумно, і болісно також буде. В один момент їх хочеться підтримати, похвалити за поведінку чи дії, а в наступний прибити. Вони не ідеальні, але такі живі. Вони зовсім різні, з різних світів (не мажор та звичайна дівчина, тут дещо інше, але як пояснити я не знаю) та з різним поглядом на життя. Вона реаліст, вона живе так як хочеться їй, робить що бажає душа, не дивлячись на погляд суспільства. Вона живе для себе. Бо це її життя. Він прагне досконалості. Схвалення батьків та суспільства. Живе за неписаними правилами цього ж суспільства, забуваючи про власне життя. Про те чого власне хоче сам він, чого прагне його душа... На шляху до порозуміння між ними буде справжня битва характерів, почуттів. Буря емоцій...і кожна емоція потрапляє в самісіньке серденько. В цій історії немає улюбленого героя. Сюжет побудований таким чином, що важко обрати одного і бути на його стороні. Кожного в певні моменти хотілося приголубити і підтримати або ж стукнути щоб думав що робить, в основному все ж Македонського 😅 Але і Люда не ангел, далеко не ангел, я б навіть сказала, ви не подумайте. Сашкові, він же Македонський, було ой як не просто з нею. Його терпінню можна позаздрити, але ж це і є кохання, коли ти приймаєш людину з усіма тараканчиками. А їх у Люди було вдосталь. Але він впевнено намагався потоваришувати з ними, хоча вони й голосували проти нього кожен раз. В ці моменти я захоплювалася ним і заздрила, по доброму, їй. Він так хотів довести що вона закохалася в нього, що за своїми діями і не помітив як сам закохався в неї. А коли все склалося як він хотів, сам же все і зіпсував. Одна фраза, а який результат… Недосказаність у всій красі. Він все зіпсував і я, не те щоб ненавиділа, але злилася сильно на нього. Але почуття сильніші, і все ніби добре, але він знову облажався. Люда доволі закрита дівчина. Так, вона проста, нічого з себе не корчить, вільно висловлюється та вільно себе почуває, їй ніхто не потрібен. І вона добіса сильна особистість, але це лише те що вона дозволяє бачити оточуючим. Тому що далі цієї видимої стіни вона нікого не пускає. Вона не довіряє людям, кожен крок назустріч, кожну відвертість сприймає за злий жарт та випускає свої колючки. Але Македонський не запитував дозволу, та відверто кажучи, і не було такої цілі, все вийшло спонтанно, але він знайшов щілину та потрапив по ту сторону, до справжньої Люди, якій як і всім потрібна любов, турбота та розуміння. Але, на жаль, надовго там не затримався, через власну дурість. Так, в цей момент злість була на всіх. На нього через те що вирішив так вчинити не дивлячись на її слова. На неї, що так принципово та гостро відреагувала, хоча її можна зрозуміти. Чому не поговорили, чому не вибачився, це був не кінець світу, все можна було виправити, але його останні слова все зруйнували, вони били точнісінько в ціль, вони вбили її, розтоптали.. Не передати як я злилася через те що він не повернувся ні тоді, ні через деякий час. Час йшов, але почуття жили. Їм знадобилося багато часу щоб усвідомити вони не можуть один без одного. Прийняти важливі для себе рішення. Але головне що вони змогли зробити – він переконати, а вона повірити. Я чекала їх возз'єднання, і це трапилося. Я хвилювалася, чи не більше за нього, коли він привіз її в будинок. І до сліз сміялася з його вагітності. Він зміг повернути її, бо частинка його все ще жила в її серці. А буде погано себе поводити, і не думати що говорить, все буде за законом її жанру))