Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків в серпні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
#
Крадійка книжок
Смерть, втомлений свідок людської жорстокості, розповідає історію маленької дівчинки, чия відданість словам стала найяскравішим маяком у темряві війни. Оповідь ведеться з погляду того, хто збирає душі, хто бачить нас у наших найменших і найбільших моментах. Він не злий, а радше стомлений. Ця філософська дистанція дозволяє автору показати війну не як хаос, а як трагічну, але глибоко людську драму. Смерть не судить, він спостерігає, з гіркотою констатуючи, що його «роботи» ніколи не поменшає.
Соловей
прониклива оповідь, що відкриває війну такою, якою її бачили жінки: не на полі бою, а на кухні, у спальні, в серці, що затамувало подих. У цій історії дві сестри стають двома сторонами однієї медалі опору. Старша — втілення тихого героїзму, її боротьба — це боротьба за виживання, за кожний день, за ковток повітря для своєї дитини. Її опір — непомітний, як коріння, що тримає дерево під час бурі. Молодша — це полум'яний, відкритий бунт. Вона обирає активну боротьбу, стає «Солов'єм», що веде людей до свободи, співаючи свою небезпечну мелодію в окупованій Європі.
#
Піаністка
портрет душі, що повільно гниє в задушливому світі заборон і примусу. Книга, що принесла авторці Нобелівську премію, є болісним зануренням у прірву людської психіки, де справжній жах криється не в монстрах, а в тиші сірих кімнат. Головна героїня — це в'язень, прикутий до власної матері не ланцюгами, а патологічним симбіозом. Її життя — це суворий, безрадісний ритуал, де кожен крок контролюється, а кожна емоція жорстоко придушується. Еріка, ззовні — втілення досконалості, всередині — поле битви.
Коли ніч запалює зірки
тихий, витончений діалог між часом і пам'яттю. Це повість, що, мов нічний ліхтарик, освітлює темні закутки історії однієї родини, доводячи, що деякі істини потрібно знайти, щоб мати змогу жити далі. Книга запрошує нас у подорож крізь дві епохи, що єдині у своєму подиху. Сьогодення — це ніч, сповнена невідомості та особистої втрати для героїні, яка повертається додому, щоб розібратися з власним життям. Минуле — це зорі, що починають світити. Еґгольм майстерно будує саспенс не на гучних подіях, а на тиші, на несказаних словах, на примарах, що живуть у пам'яті.
Граф Монте-Крісто
біблія помсти та маніфест справедливості, що розтягнувся на сотні сторінок. Це епічна оповідь про переродження, де наївний моряк помирає у в'язниці, щоб народитися таємничим, всемогутнім графом, архітектором власної долі. У центрі сюжету — молодий і безтурботний Едмон Дантес, чиє щастя розбивається об скелі заздрощів та зради. Зрада його так званих друзів, холодний розрахунок прокурора кидають його в пекло ув'язнення. Але саме в темряві замку Іф, у розмові з мудрим абатом Фаріа, Дантес проходить своє хрещення вогнем. Він поглинає знання, стає майстром усього — від мов до фехтування.
Будденброки. Занепад однієї родини
велична симфонія занепаду, повільна, детальна хроніка, що, мов велетенський годинник, відміряє час розпаду однієї з найвеличніших купецьких родин, перетворюючи їхній блиск на меланхолійну тінь минулого. Родина Будденброків — це корабель, що йде під воду не через бурю, а через невидиму тріщину в корпусі. Томас Будденброк — капітан, що до останнього намагається втримати судно на плаву, але його мучить втома, і він відчуває, що його час минає.
Ожинова зима
Книга майстерно сплітає дві жіночі долі, об'єднані трагедією, що сталася в одну фатальну зимову ніч. У 1933 році, у розпал Великої депресії, на Сіетл обрушилася «ожинова зима» — рання, нещадна заметіль, яка стала каталізатором для незворотних змін. Саме в ту ніч молода мати Віра Рей втрачає свого сина Даніеля. Зникнення дитини — це не просто кримінальна справа; це рана на серці матері, що ніколи не загоїться. Заметіль стає символом трагедії: вона створює білу завісу, що приховує правду, залишаючи за собою лише холод і невимовний біль.
Ранкове сяйво
Це історія про те, як розбите серце знаходить свій притулок у найнесподіванішому місці, а давні секрети стають ключем до майбутнього. Це повість, написана світлом і тінями, що зігріває душу, нагадуючи про цілющу силу надії. Головна героїня мов корабель без вітрил, тікає від бурі, що розтрощила її життя. Вона прибуває в унікальну комуну плавучих будинків на озері, що стає її тихою гаванню. Будинок, який вона успадковує, це не просто житло, а живий привид, що зберігає спогади про минуле. Це місце, де час уповільнюється, а кожен захід сонця обіцяє не просто кінець дня, а початок зцілення.