Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у травні 2026 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
#
#
#
#
Посол Урус-шайтана
Володимир Малик - це український Александр Дюма, а його тетралогія «Таємний посол» - це буквально наш вітчизняний Джеймс Бонд у шароварах, тільки замість Астон Мартіна в нього вірний кінь, а замість пістолета з глушником - шабля і хитрий розум.
Там, де наше коріння
«Дідо Иванчік» Петра Шекерика-Доникового саме в адаптації сучасною літературною мовою — це просто відвал башки і справжнісінький еталон українського магічного реалізму. До цього я думав, що круту містичну сагу про переплетіння поколінь міг написати тільки Маркес у «Ста роках самотності», але ця книга мені доведе протилежне. Тепер, коли текст переклали з хардкорного гуцульського діалекту на зрозумілу нам мову, ця історія нарешті відкривається на повну, і вона реально затягує.
Єдина мета - вижити
«Жовтий князь» Василя Барки - це точно не та книжка, яку береш, щоб розслабитися після важкого дня. Це справжня емоційна м'ясорубка і, мабуть, один із найсильніших та найстрашніших текстів у нашій літературі. Якщо шкільна програма колись зробила для вас цю тему просто набором сухих дат, то Барка дозволяє історії стати живою та емоційною. Бо тут ми бачимо не статистику втрат, а історію на межі людських можливостей, яка пробирає до самих кісток.
Ти підеш далеко, я піду поруч, і коли дотчемо полотно, обидві повернемося назад
Роман «Сестрині дзвони» написаний на межі історичного епосу й фольклорної притчі, але його головна ідея не відтворити «давнину», а показати, як спільнота формує сенс через віру, страх і одноманітні ритуали. Уже з перших сторінок зрозуміло, що замкнений світ Бутангена який відстав від іншого світу на багато років це не просто село, а окрема система, де кожен звук особливо дзвін має значення і функцію.
Виявляється, роман в віршах може бути цікавим
Чесно кажучи, коли нам на українській літературі задали читати «Марусю Чурай» Ліни Костенко, я думала, що це буде черговий нудний історичний твір. Ну, знаєте, як це часто буває в шкільній програмі: дати, битви, гетьмани і багато пафосу. Але я так сильно помилялася! Виявилося, що історія тут - це просто фон. А на першому місці такі емоції і така драма, що будь-який сучасний серіал відпочиває.
#
Його війна - своя війна
Все більше пишеться про сучасну війну. Ужн остатньо спогадів і волонтерів і солдатів, просто свідків. От і «Дума про добровольця» саме звідси. Один з найулюбленіших моїх творів про початок війни, бо це така штука, яку читаєш і ніби чуєш, як поруч хтось затягується міцною сигаретою і розповідає все як є, без цензури.