Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у квітні 2026 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
З таких сімей не просто так викрадають ..
Друга книга з трилогії у серії про Анну Вольську. І також продовжує лінію історичного детективу, але водночас чіткіше окреслює його жанрову стратегію, це не стільки напружений трилер, скільки стилізована реконструкція епохи з кримінальною інтригою в центрі. Події 1901 року працюють тут не як декоративне тло, а як повноцінний інструмент побудови атмосфери. Київ і Одеса постають живими , рухливими просторами, де соціальні ролі, моральні норми й тіньові практики визначають логіку злочину.
Людське життя це програш в картах…
Перша книга з трилогії про Анну Вольську
Одразу задає тон усьому циклу, це історичний детектив, який працює на перетині жанрової інтриги й соціального контексту. Андрій Кокотюха вибудовує конфлікт не лише довкола злочину, а ц навколо самої можливості жінки бути субʼєктом розслідування в реальності початку ХХ століття. Скепсис поліції щодо Ании не випадковий штрих, а частина системи, проти якої їй доводиться діяти.
Знову вампіри
Історія про Анну Вольську, детектив який працює більше як соціальний роман, де приватне розслідування поступово перетворюється на дослідження моралі та прогресу. Уже з перших сторінок текст задає чіткий конфлікт, емоційна імпульсивність ( закоханість Христа) протиставляється досвіду Анни, і саме ця напруга запускає сюжет.
#
Суддя, кат і передчуття гільйотини
Якщо Ніколя Ле Фльок у нас був таким собі «дипломатом із пістолем», то головний герой Борроме - Габріель де Пон-Бріан - це людина закону в самому епіцентрі хаосу. На дворі кінець XVIII століття, влада Людовіка XVI тріщить по швах, а в Парижі починають знаходити тіла, розставлені в дивних, майже театральних позах. Габріелю, як королівському судді, треба не просто знайти вбивцю, а зробити це в місті, яке вже починає точити ножі для майбутньої революції.
#
Коли детектив програє кулінарній книзі
Сюжет у нас ніби з класичного нуару, тільки замість плащів - камзоли. Молодий віконт де Рюїссек знайдений мертвим. Слідство хоче списати все на банальне самогубство (зручно ж!), але наш комісар Ніколя Ле Фльок знаходить у шлунку нещасного кілька фунтів розплавленого свинцю. Погодьтеся, це досить екстравагантний спосіб піти з життя. І тут починається: інтриги Версаля, таємниці королівської родини та брудні закаулки, де людське життя коштує менше, ніж шматок цвілого сиру.
#
Невтішний діагноз суспільству
Почнемо з самої назви - «Міланці вбивають по суботах». Це ж тупо геніальний і максимально цинічний діагноз усьому їхньому суспільству. Щербаненко тут прямим текстом каже: подивіться на цих «порядних» громадян. З понеділка по п'ятницю вони ходять у своїх дорогих костюмах, керують бізнесами, посміхаються сусідам і будують з себе еліту. А настає субота - і в них просто зриває дах. Їм хочеться бруду, збочень і найчорнішого трешу, який тільки можна купити за бабки. І саме на цьому хворому контрасті будується весь жах книги.
#
школа для важких підлітків
Цього разу двіж починається не з якихось там впливових мажорів, елітних повій чи хитрих адвокатів. Щербаненко жбурляє нас у вечірню школу для важких підлітків. Це такий собі бетонний відстійник для малолітніх хуліганів, злодюжок і пацанів, на яких і сім'ї, і поліція вже давно забили великий болт. І от у цій школі стається абсолютно люта, тваринна дичина - прямо в класі знаходять по-звірячому вбиту молоду вчительку. Причому зробили це максимально жорстоко, всією толпою. І головні підозрювані - одинадцять її ж учнів, які в цей час мали сидіти за партами.
як легко людські життя знецінюються на фоні матеріального багатства.
«Загадка Блакитного потяга» показує класичну для Агати Крісті ситуацію замкненого простору, розкішний потяг , обмежене коло пасажирів і вбивство, яке неможливо пояснити одразу. Рут Кеттерінг, доньку американського мільйонера знаходять вбитою. А її коштовності зникають. Зовні все виглядає як історія про жадібність і пристрасті, але з перших сторінок стає зрозуміло, що мотиви значно глибші і заплутаніші.
#
Сам за себе
Значить так, розкидаю по фактах за «Тенета зради» (в оригіналі воно ще перекладається як «Зраджують усі», що взагалі ідеально передає весь цей гнилий вайб). Якщо у «Венері» наш колишній хірург Дука Ламберті тільки відкинувся з кічі, ще ходив як прибитий і просто намагався не злетіти з котушок, то тут він уже конкретно стає на свої нові кримінальні рейки. Щербаненко знову закидає нас у той самий прокурений, депресивний Мілан, де всі один одного жорстко кидають і підставляють заради вигоди.
#
Дука
Джорджо Щербаненко... Звучить ніби прізвище твого сусіда, який вічно курить на балконі в майці, але насправді це тупо хрещений батько італійського детективного нуару! Прикол у тому, що він реально народився в Києві, потім малим його занесло в Італію, і там він показав місцевим, як треба писати справжні, похмурі, залізобетонні історії.