Рецензії та відгуки на книгу

А я в дитинстві не жаліла Колобка, бо не треба було втікати від діда з бабою. І не факт, що вони його б зʼїли: Івасика-Телесика ж не зʼїли і не прибили, хоча там теж були немолоді вже батьки. Хоча це все слова… Порівняно з казками братів Грімм, наші казочки ще більш-менш повчальні та добрі. Висновок по Колобку: не варто зазнаватися й думати, що ти пуп землі, а треба жити за законами цього суспільства: сьогодні ти обманув слабенького зайця, завтра обманув сильнішого, але дурнуватого вовка, післязавтра обманеш ще сильнішого, проте незграбного ведмедя.

Це пʼєса Василя Врублевського, написана в сатирично-іронічному стилі й у постмодерному ключі. Героїв геть небагато, проте вони колоритні. Молодий чорт Антипко, що мріє про серйозну науку та такий собі лісовий кулібін; Відьма, яка має зарядити смартфона та полетіти заради цього до МкДональдсу на спроектованому Антипком пристрої; її племінник граф, що через прокляття заростає шерстю та іклами та скоро має стати вепром, а ще Навка, Русалка, Лихваріус. У пʼєсі цікавим є не стільки сюжет, скільки діалоги героїв, особливо репліки Відьми, в яких знаходимо і суржик, і арготизми, і рекламу.

Фраза «Крим наш» стала фатальним маркером епохи, гаслом, що у 2014 році розкололо реальність на «до» і «після». Проте за гучним політичним криком завжди ховалася тиша нерозуміння. Чи був Крим справді «нашим» для середньостатистичного українця до анексії? Чи знали ми його не як курортну декорацію, а як живий організм зі своїми шрамами, пам'яттю та голосом? Роман Анастасії Левкової «За Перекопом є земля» стає тим дзеркалом, у якому гасло «Крим наш» розсипається, поступаючись місцем складнішій і чеснішій істині: Крим - це не трофей, а земля, яку нам ще належить пізнати.