У притаманній постмодерністам манері потоку свідомості португальський письменник подає незвичну для нас історію подорожі Каїна, причому у романі Сарамагу важко назвати Каїна персонажем негативним. Він доволі яскраво описаний, ще і показаний як нестримний коханець Ліліт. Він блукає світом і при цьому знаходить відповіді на питання сьогодення. Рятує Ісаака, перебуває в Содомі, розмовляє з Богом… Непроста книга, інтелектуальна проза.

Патріотична китайська проза. Історія одного роду. Щось на кшталт «Ста років самотності». Одразу зауважу, що роман написано з іронією, тому серйозно ставитися до персонажів та їхніх дій не варто. Що вже сказати, якщо таємним інгредієнтом прославленої у творі горілки була людська сеча! Тим не менш, деякі епізоди у книзі написані надто натуралістично, зокрема ті, що стосувалися протистояння з японцями і японських звірств зі зрізанням шкіри із живої людини. Загалом роман написано талановито і зі смаком, але він «на любителя», тому не кожен отримає естетичне задоволення від його прочитання.

Збірник оповідань, не повʼязаних між собою. У принципі як жанр має право на існування. Інколи навіть було цікаво, в деяких оповіданнях навіть можна було знайти певне раціональне зерно, хоча до творчості пані Токарчук я ставлюся прискіпливо і вважаю, що польська література має більш гідних представників. Що мене зачепило? Оповідання про маминого синочка, який сидів на шиї в матусі і їв її консервацію. Не працював, лежав на дивані. А після смерті матусі зʼїв її консервацію і помер, бо матуся кинула туди отрути.

Соціально-побутова повість про непросте побутове життя української родини. Дві родини бʼються, а щоб вони помирилися, треба, аби просто груша всохла. Читала цей твір у десятому класі, потім в університеті, декілька разів переглядала виставу місцевого драмтеатру, але тоді сприймала її по-дитячому: вічно пʼяний старий Кайдаш, завжди невдоволена життям баба Кайдашиха, її сини та невістки. Образи прописані глибоко й чудово. А сам твір спершу сприймається як комедія.