Богдан-Ігор Антонич

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця, що входило до складу Королівства Галичини та Володимирії. Його батько був греко-католицьким священиком. Василь Антонич, від народження мав прізвище Кіт, яке було змінено до появи сина в родині.

Освітні ази майбутній письменник отримував від персональної вчительки, яка з ним займалася.

1919-го року дядька хлопця по материній лінії, якого було звати Олександр Волошинович, було засуджено до страти. Через це вся їхня родина покинула рідні місця і мешкала на Пряшівщині. Їхнім тимчасовим прихистком стали Межилабірці та Михайлівці.

З 1920-го року хлопець починає вчитися в освітньому закладі. Його альма-матер — гімназія гуманітарного типу імені королеви Софії у місті Сянік. Серед викладацького складу були відомі педагоги, професори. Антонич був найкращим учнем аж до завершення навчання.

Починаючи від середини 30-х років XX сторіччя, мати та батько Богдана-Ігоря переїжджають в село Бортянин (наразі — Львівська область). Молодий чоловік нерідко навідував своїх рідних у цьому селі. Не один твір там вийшов з-під його пера.

Вищу освіту Б.-І. Антонич почав отримувати 1928-го року. Він вступив до студентських лав у Львівський університет імені Яна Казимира на філософський факультет, де вивчав польську філологію. Педагогічний колектив навчального закладу був високоосвічений. Літературознавці та мовознавці навчали майбутнього літератора.

1934-го року чоловік став магістром філософії. І, хоч він був обдарований гострим розумом, який підкріпив освіченістю, та отримати роботу йому не вдавалося — її просто не було. Аби прожити, письменник активно писав. Це були поезії та літературні й мистецькі статті. Він подавав їх для друку в різні періодичні видання, які платили йому за це кошти.

Літератор мав досить активну життєву та громадську позицію, був гармонійною часткою літературного життя Львова. Під час навчання він входить в гурток студентів-україністів, який діяв при Товаристві прихильників освіти. Досить детально вивчає українську мову, багато читає, як лінгвістичної та словникової літератури, так і творчість радянських українських авторів.

Вперше поезію автора надрукували 1931-го року в журналі «Вогні». Після цього пішла низка друків в різних газетах та журналах. Окрім поезії, яка займає найбільшу частину творчого доробку автора, він писав ще й прозові твори, також працював у публіцистичному жанрі. Ще він досліджував вітчизняну та зарубіжну літератури. Був перекладачем, рецензентом. Досить схвальні відгуки від читачів отримувала його сатира — фейлетони й пародії. Часопис «Дажбог» мав літературну хроніку, наповненням якої займався Богдан-Ігор. Деякий період він також був редактором цього періодичного видання. Ще редагував журнал «Карби».

Його прозовий твір «Три мандоліни» так і не був дописаний, як і повість «На другому березі».

Як згадували його сучасники, він мав короткозорість, був невисоким, темноволосим, завжди гарно, стильно одягненим.

Помер Богдан-Ігор Антонич у 27 років. Спершу він переніс апендицит, а потім пневмонію, довго трималася дуже висока температура, через що його організм не витримав.

Його могила знаходиться у м. Львів, на Янівському кладовищі.

Творчість

Студент-Антонич вже став поетом, якого знали. 1931-го року в бібліотеці жур. «Дажбог» була надрукована перша збірка поезій — «Привітання життя». Його помітили. Це були оригінальні, сповнені життєвої енергії та новаторства твори. Наступні збірочки: «Три перстені» 1934-го року та «Книга Лева», що вийшла через 2 роки після попередньої.

Посмертно із рукописних авторських джерел були зібрані та видані ще 2 книги: «Зелена Євангелія» і «Ротації». Обидві були видрукувані 1938-го року.

У творах автора — природа та урбаністика, міфологізм та філософія, язичницькі образи. Нестандартні музичні та живописні асоціації, образність: звукова, кольорова та зорова — модерна поезія на рівні зі світовою.