Григорій Сковорода | Рецензії на книги, відгуки про прочитане, рейтинг - кращі книги

You are here

Григорій Сковорода

Рейтинг: 
3
День народження: 
Грудень 3, 1722
Дата смерті: 
Листопад 9, 1794

Гетьманщина. Навчання

Григорій Савич Сковорода з’явився на світ 3 грудня 1722-го року. Місце його народження — сотенне містечко Чорнухи, що входило до складу Лубенського полку (наразі це Полтавська область). Батьком майбутнього письменника та філософа був рядовий козак, що в мирний період був місцевим шинкарем.

У Григорія був старший брат, якого звали Степаном. Хлопець навчався в місті Бреслау. Григорій змалечку вирізнявся з-поміж інших дітей. Він весь час щось думав, до домашньої роботи в нього не було ні бажання, ні здібності.

В 1730-му році хлопця було віддано на навчання в чотирирічну дяківську школу в Чорнухах. Закінчивши навчання тут, Григорієві випадає продовжувати здобувати освіту в Києво-Могилянській академії. Цей навчальний заклад ще на той період часу давав дуже ґрунтовні знання. Спершу учнями вивчалася руська книжна та польська мови, а через певний проміжок часу все частіше зверталися до латинської мови, яку не просто вчили, а згодом вона взагалі ставала мовою викладання. Церковнослов’янська також вивчалася на пізніших етапах.

Грицеві дуже добре давалися всі науки, більше того, він був надзвичайно старанним та цілеспрямованим учнем — його часто можна було застати в бібліотеці, він дуже багато часу витрачав на читання.

1740-го року Г. Сковорода перейшов у філософський клас.

Та не тільки розумом природа наділила молодого хлопця, а й красивим голосом та гарним слухом, тож не його обирають з-поміж інших, і він вступає в Глухівську школу співу (в 1741-му році). Оскільки тут готували придворних співаків, то, як і має бути, хлопця було відправлено в Петербурзьку придворну царську хорову капелу. Варто зауважити, що навчатися в філософському класі він ще не закінчив на той момент.

Входячи до складу придворної капели, Г. Сковорода співав в опері, літургії, на маскараді тощо. Подейкують, що в цей же період часу він займався написанням літургійної музики (зачасту його називають автором «Іже херувими».

Під кінець літа 1844-го року молодий чоловік приїздить у Київ, входячи до почту цариці Єлизавети. В цьому ж місті Григорій звільняється з капели. Можливо, причиною цьому стала втрата голосу, але достовірно це невідомо. Після звільнення він отримав статус «придворного уставника», що було на той період дворянським титулом. Знову стає студентом Києво-Могилянської академії.

В Європі

Під кінець 1745-го року Григорій Сковорода завершує навчання в Києво-Могилянській академії та приймає рішення поїхати подивитися інші світи, тож він влаштовується до комісії з винної заготівлі для царських палат. Таким чином молодий чоловік мандрує світом довгих п’ять років. За цей проміжок часу він відвідав Токай, Пресбург, Офен, Відень. Звісно, що вино в цих містах його цікавило чи не найменше. Він відвідував навчальні установи, багато чим цікавився. Також науковці припускають, що письменник побував ще на території Німеччини та Італії, проте про це не збереглося жодного документального запису.

На початку 1749-го року пішов у засвіти Федор Вишневський, який очолював їхню організацію. На його посаду було призначено його ж сина, якого звали Гаврилом. 1750-го року Сковорода повертається в Україну. В Чорнухах його чекала сумна звістка — його рідних вже не було живих.

Гетьманщина. Вчителювання

За рекомендацією єпископа Никодима Сребницького Григорій Сковорода влаштовується працювати в колегіум міста Переяслав. Він викладав поетику. Але власна програма йому здавалася більш доцільною, аніж та, що йому пропонували. Це було не до вподоби Н. Сребницькому. Сковорода був норовливого характеру, не підкорився, а сказав: «Одна справа жезл, інша — кіфара». Це обурило Сребницького. Звільнення Григорія Сковороди відбувалося дуже голосно та з ганьбою. Ще більшої прикрості цій події надала смерть Сребницького через місяць після конфліктної ситуації.

Не маючи заробітку, Григорій проживав у товариша, перебував у великій скруті. Восени 1751-го року чоловік знову стає спудеєм своєї «альма-матер». Цього разу він вступає на богослова. Навчатися він мав чотири наступних роки, а, в результаті, його освіта була б прирівняна до рівня вищої, здобутої в університеті. Проте чоловік так і не довчився.

1753-го року він став гувернером в маєткові, власником якого був Степан Томара. Він мав навчати його сина, якого звали Василем. Новоспечений учень ріс практично у вседозволеності, та новий вчитель багато в чому позитивно на нього вплинув. Але знову сталася конфліктна ситуація — Василько погано відповів на питання, за що Григорій Савич мав необережність назвати його «свиняча голова». Мати учня дізналася про це і забажала від чоловіка, аби той вигнав нахабного гувернера.

На початку 1755-го року Сковорода разом із двома ієромонахами вирушає в Москву. У Троїце-Сергієвій лаврі йому пропонують зайнятися викладанням в семінарії, що була при лаврі, але той відмовився, оскільки не хотів ставати монахом. Повертається до України. В мандрівці додому від Степана Томари він знову отримує запрошення працювати з Васильком. Майбутній мислитель погоджується.

Живучи в с. Каврай, чоловік починає створювати поетичні твори. Пише здебільшого латинською мовою. Саме в цей період часу з-під пера автора вийшли твори, що згодом увійдуть до збірки «Сад божественних пісень».

Восени 1758-го року Григорієві Савичу приснився сон. Він побачив різноманітні прошарки суспільства, в яких яскраво було видно низку суспільних та моральних вад. Чоловік сприйняв це як підказку від Бога й замислився про аскетичне життя.

Літом наступного року, виконавши свою місію, Григорій Сковорода полишає будинок Томари, оскільки його учень вже виріс і мав вирушати на подальше навчання спершу до міста Замостя, а потім — до міста Відень.

Слобожанщина. Вчителювання

1759-го року єпископ Йоасаф Миткевич запрошує Григорія Савича в Харківський колегіум стати викладачем поетики. Так він потрапляє до Слобідської України, яка полюбиться його душі. Тож чоловік входить до викладацького складу передового навчального закладу України. В його стінах більше вивчали природничі та точні науки, хоч вивчалася й латина, але на одному з нею рівні викладалася й грецька, німецька, французька мова. Сковороду поглинув суцільний ентузіазм — він любив те, що робив і де робив. Та новий конфлікт був не за горами. Йоасаф Миткевич дуже хотів бачити Сковороду в духовній службі. Розуміючи, що чоловік буде відмовлятися, просить про допомогу в цьому питанні Гервасія Якубовича, який був архімандритом Миколаївського монастиря в м. Білгород, а за сумісництвом і товаришем філософа. Проте запальний Сковорода і тут не добирав слів і відповів: «Ви справді бажаєте, щоб і я примножив кількість фарисеїв?» Якубович був обурений. Він наполіг, щоб філософ звільнився, що і сталося у 1760-му році.

Втративши роботу, чоловік поселяється в товариша в с. Стариця. Протягом 1760-62 рр. був абсолютно самотній та весь час присвячував роздумам про Божественний смисл, а також займався самопізнанням.

Весняної пори 1762-го року мислитель приїздить в Харків. Там він зустрічається з протоієреєм Петром Ковалинським, що був його знайомим. Чоловік розповідає, що має племінника непересічних талантів. Григорій Савич дуже зацікавився цією молодою особою і захотів особисто з ним познайомитися. Для зустрічі з Михайлом Ковалинським він вирушає в колегіум, у якому працював раніше. Юний обдарований хлопець дуже сподобався йому. Саме аби продовжити з ним спілкування, Григорій Савич погоджується знову працювати в цьому навчальному закладі.

Восени 1762-го року Сковорода вкотре починає викладати. Цього разу він вчить студентів синтаксимі, а також проводить дворічний курс вивчення грецької мови, який розроблений ним особисто, тож є досить екстраординарним. Новий вчитель був дуже цікавою особистістю, тож не дивно, що він буквально притягував до себе молодь. Ц були й студенти-філософи, й учні інших відділень. Вони часто відвідували Григорія Савича у його домівці, де займалися читанням античних творів, написанням поезій, співами, іноді могли гуляти за межами міста, садами. Самого ж Ковалинського не так тягло до Сковороди, як інших. Він зауважував, що йому було до вподоби серце чоловіка, а ніяк не його розум. Та одного разу хлопцеві наснилося сновидіння, в якому він побачив, що від його вчителя розсипалися духовні іскорки. Після цього між ними почалося активне платонічне спілкування. Це можна назвати своєрідним духовним романом. Він відображався в листах. У цій переписці Сковорода часто висував нові ідеї, які через певний проміжок часу були розвинуті у його працях філософського змісту. Коли філософ піде в засвіти, Ковалинський напише детальну біографію свого старшого товариша. Вона стане основним джерелом для науковців всіх наступних поколінь.

З неї відомо, що Григорій Сковорода прокидався дуже раннього часу, трапезу проводив раз в день. До раціону не входили ні м’ясні, ні рибні страви. Весь час філософ був у веселому настрої, мав добру силу, був дуже рухливим. Поводився з усіма дуже добре, щиро спішив на допомогу, якщо хтось того потребував. Йому вельми подобалися добрі люди, до яких він завжди тягнувся, не важливо були вони бідні чи багаті.

Близька дружба вчителя зі студентом юного віку дуже швидко була помічена оточуючими. Цькування Сковороди не забарилося. До того ж, після смерті Йоасафа Миткевича, білгородським та обоянським єпископом стає Порфирій Крайський, якому філософ відразу не припав до душі. Восени він навідався в Харків для інспекції. Працівники колегіуму пишно його зустріли, влаштували банкет. Григорій Савич же не пішов на це дійство. Він знову висловився досить гостро: «Шляхетній людині найбільша тяжкість — пишні бенкети, а тим паче, якщо на перших місцях там влаштувалися дурномудрі». Ясна річ, що нічим хорошим це не могло скінчитися.

Коли ж йому відверто почали закидати моральну розбещеність та духовну єресь, він відмовився від зустрічей та листування з Ковалинським. Влітку 1764 року Григорій Сковорода другий раз полишає Харківський колегіум. Через кілька тижнів потому філософ та його улюблений учень вирушили в Київ, де відвідали Києво-Печерську лавру. Там служив родич чоловіка. Він пропонував йому прийняти постриг, але той вкотре відмовився.

М. Ковалинському довелося повернутися в Харків з відновленням занять, а його вчитель приїхав значно пізніше. Тепер він проживав під Харковом, нічим особливим не займаючись.
У 1766-му році Г. Сковороду втретє запрошують працювати в Харківський колегіум. Він мав вести «додаткові класи», які були не чим іншим, як освітнім закладом для шляхтичів. Філософ не тільки погодився, а й спеціально для цієї посади зайнявся написанням трактату «Вхідні двері до доброго християнського життя». За два роки опісля, чоловік звертається до керівництва з проханням призначити його викладачем катехизису. Наприкінці цього ж року посаду білгородського та обаянського єпископа обійняв Самуїл Миславський. Він не погоджувався з кількома положеннями, записаними в трактаті Сковороди та, взагалі, вважав неприпустимим викладання катехизису світською людиною. 7-го липня 1768-го року Григорій Сковорода востаннє полишає не тільки цей освітній заклад, а й завершує свою професійну діяльність будь-де.

Слобожанщина. Філософ стає самітником-пілігримом

Сковорода став мандрівником. 25 років свого подальшого життя він присвятить спілкуванню з людьми, наставлянню їх на істинний шлях та творчості.

З початком цих мандрів він написав збірку «Байки Харківські» (українська література до цього не могла похвалитися жодним збірником цього літературного жанру). Також в цей період чоловіком написані кілька філософських діалогів.

Сковорода жив у Гужвинському лісі на території пасіки. Час від часу він приходив в Харків, ще часто його бачили в Бабаях — селі поблизу Харкова. Там у церкві служив один з його колишніх учнів. В цьому місці знайшлися прихильники Сковороди, які стали своєрідними гуртківцями, об’єднаними навколо його особи. Саме в цьому місці філософ заприятелював з Олексієм Сошальським, що був близький йому по духові.

Разом з ним навесні 1770-го року чоловік від’їздить в Київ. Мешкає він у свого родича, відомого під ім’ям Юстина Звіряки. За три місяці по приїзду чоловік був охоплений дивним відчуттям, ніби йому потрібно було негайно покинути Київ. Він почав поспішно збиратися. Коли вже пройшов величезну відстань, відчув бажання вернутися туди, звідки пішов. Надійшовши до Подолу, мислитель відчув трупний запах і швидко повернув назад із Києва. Через невеликий проміжок часу в Києві пройшов мор, померли тисячі людей.

Взимку 1772-го року Григорія Сковороду було запрошено надавати домашні уроки. Запросив його Степан Тев’яшов, який був відставним полковником. Мислитель спинився в маєтку Степана Івановича на величенький термін в кілька місяців. За цей період часу навколо його персони знову «виріс» гурток. Саме після довгих розмов з гуртківцями Григорієм Сковородою було написано цілих шість філософських діалогів. Найбільш визначним із них вважається «Розмова, звана алфавіт, чи буква миру».

Після перебування в цьому місці філософ вирушає далі. Він проходить тисячі кілометрів, буває в дуже багатьох місцях. Скрізь його радо приймають, просять бути гостем і у великому маєтку, і в сільській хатині.

За рік до смерті мислитель мешкав в Пан-Іванівці в будинкові, власником якого був Андрій Ковалівський — вітчим відомого Василя Каразіна. В цей же період Михайло Ковалинський, з яким Сковорода весь час листувався, мешкав в маєтку Хотетово, неподалік міста Орел. Вони з учителем не бачилися дев’ятнадцять років. Вже доволі немолодий Сковорода пішов до свого улюбленого учня в ненависний край. Гостинцем для Ковалинського стали його твори. Протягом трьох тижнів Сковорода мешкав в Михайла, а потім почав збиратися додому.

Через місяць після повернення в Іванівку, 9-го листопада 1794-го року його не стало.

Книжки оцінені користувачами