Справжнє ім’я письменника Олександра Олеся — Олександр Іванович Кандиба. Він з’явився на світ 5 грудня 1878 року в Білопіллі — місті, що входило на той час до Харківської губернії.

Батько малого Сашка заробляв рибним промислом і, через нещасний випадок, втопився у р. Волга. Тож вже в одинадцятирічному віці хлопцеві довелося швидко подорослішати — водночас він та дві його сестрички стали напівсиротами.

Олександр був дуже здібною дитиною. Вже в чотирирічному віці його навчили читати. А долучити хлопчину до української літератури вдалося його дядькові, Василеві. Так склалося, що вони проживали під одним дахом і разом читали твори Кобзаря, Марка Вовчка тощо.

Навчатися Сашка віддали спершу до сільської школи. А в 15 років він став учнем школи хліборобів міста Деркачі, що під Харковом. Саме в цьому освітньому закладі (як не дивно) Олександрові Олесю випало вперше «надрукувати» власні поезії в журналах «Комета» та «Первоцвіт», що були рукописними. До слова, він мав пряме відношення до їхнього виходу у світ.

Зупинятися в плані отримання знань, Олександр не збирався, тож він відвідує лекції в агрономічному відділенні Київського політеху в ролі вільного слухача. Але вже зовсім скоро йому довелося полишити ці відвідини у зв’язку з матеріальною скрутою. Олександр влаштовується на роботу — працює як практикант в маєткові промисловця.

1903-го року поетові вдається скласти екзамен з латинської мови та вступити в Харківський ветеринарний інститут. Щоб мати змогу здобувати освіту та за якийсь кошт жити, чоловік одночасно працював на посаді статистика земства.

У 29-річному віці Олександр Олесь став одруженим чоловіком. Його обраниця — Віра Свадковська, згодом народить чоловікові сина, якого широкий загал знатиме під псевдонімом Олег Ольжич.

Отримавши ветеринарну освіту, Олександр влаштується працювати за спеціальністю в м. Київ. А вже з 1911-го року, не покидаючи основний вид заробітку, співпрацює з редакцією газети «Літературно-науковий вісник» та видавництвом «Лан». А через 8 років він від’їздити в Будапешт в статусі дипломатичної особи в Угорщину.

Ще через рік він переїздить до Відня і стає на чолі Союзу українських журналістів та редактором журналу «Перелом».

1924-го року Олександр Олесь знову змінює місце проживання. Він переїздить до Праги (в Чехословаччину).

Переписка чоловіка та його сина, Олега Ольжича, лишилася свідченням того, що між батьком та сином були справжні та щирі, дуже дружні й теплі відносини.

Останні сторінки біографії Олександра Олеся були надзвичайно важкими та навіть моторошними. Чехословаччина буквально розчленовується гітлерівцями. Угорськими фашистами було зроблено все, аби мешканцям Карпатської України більше й на думку не спадало знову проголосити державність — кров лилася рікою. Восени 1939-го року світ накрила ще одна трагедія — Друга світова війна. Поет не знаходить собі місця, оскільки дуже хвилюється за сина Олега, який в силу свого патріотизму та твердої громадянської позиції є активним учасником руху опору. В 1941-му році хлопець відвідав м. Київ, в його мріях була українська державність. Олег Ольжич потрапив до нацистів, а на початку літа 1944-го року він відійшов у вічність через нелюдські знущання, які не зміг витримати у концтаборі Заксенгаузен.

Батько, Олександр Олесь, не пережив страшної звістки про смерть дитини — молодого поета та археолога Олега Ольжича. Серце чоловіка не витримало і зупинилося 22 липня 1944-го року.
Поета було поховано в місті Прага, але 29 січня 2017-го року літератора з дружиною було повернено в Україну. Їхні могили знаходяться на Лук’янівському цвинтарі в столиці.

Творчий шлях

Дуже вагомий вплив на подальше життя літератора справила його поїздка в м. Полтава, куди він відправився в день відкриття пам’ятника Іванові Котляревському. Саме тут він вперше зустрівся з Б. Грінченком, М. Коцюбинським та Лесею Українкою.

Творчий доробок автора поділяють на 2 етапи:
український (з 1907-го року — по 1918-ий рік);
в еміграції (з 1919 року — до 1944 року (власне, до кінця життя)).

Вперше твори автора були видрукувані в альманасі «Багаття» в 1905-му році.

Олександра Єфременко — жінка-історик, що була людиною досить відомою та впливовою, сприяла виданню першої збірки поета «З журбою радість обнялась». Визначна подія виходу збірника друком припала на 1907 рік. Меценатом, який допоміг коштами молодому даруванню, виступив громадський діяч Петро Стебницький.

На той період в соціумі панували революційні настрої. Інтелігенція та освічені прошарки суспільства дуже добре сприйняли нового автора та його поезії.

Вже 1909 року у світ вийшла друга збірочка Олександра Олеся. Сам автор назвав її «Будь мечем моїм!..» Та цензурна заборона змусила автора підписати книжку просто «Поезії. Кн. ІІ». Ще через два роки світ побачила ще одна збірка «Книжка третя».

1912-го року Олександр Олесь вирушив у мандрівку до Гуцульщини. Мальовнича природа, самобутні звичаї та тамтешній народ справили неабияке враження на молодого чоловіка. Поема «На зелених горах» народилася через 3 роки саме під впливом цієї мандрівки.

Перебування в Карпатах ознаменувало також знайомство поета з видатними культурними та літературними діячами, серед яких — Іван Франко, Володимир Гнатюк, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський.

1913-го року Олександрові Олесеві вдалося побувати в Італії, морське узбережжя якої не змогло лишити його байдужим. Так народжуються вірші «Мов келих срібного вина», «Італійська ніч підкралась» тощо, в яких оспівується краса морської стихії.

Коли самодержавство було повалене, поет відчув неабияке піднесення духу, адже він розумів, що мають прийти зміни для великого українського народу. «Юнацька пісня», написана ним 1915 року містить рядки, з яких стає зрозуміло, що літератор прагне звільнення свого народу і вірить в те, що воно, рано чи пізно, настане.

1917 року видрукувана ще одна книга Олександра Олеся. Вона вміщує кілька циклів, найбільше з яких літературознавці відмічають — «З щоденника. Р. 1917». Поезії цього циклу горять запалом близького становлення самодержавності. Ліричному героєві здається, що цього не могло статися і він захоплений всім, що відбувається навколо.

Жовтневий переворот та події, пов’язані з ним, змушують літератора виїхати за кордон. Це трагічна подія для Олександра Олеся — патріота. До кінця свого життя, мешкаючи в різних європейських країнах, він з душевним трепетом, ностальгією, болем та ніжністю, водночас, згадуватиме свою Батьківщину.

Також поет, хоч і на відстані, але відслідковує літературні події в Україні. Коли Павло Тичина пише твори під партійне замовлення, Олександр Олесь у відповідь на цей вчинок створить вірш-докір «І ти продався їм, Тичино...».

Щоб не ятрити душевні рани, письменник занурюється в давні часи, про які багато пише. Міжусобиці часів князів, певно, асоціювалися у нього з Громадянською війною. Так народжується збірник поезій «Минуле України в піснях…» (1930 р.)

Поет не знаходить собі місця, дізнаючись вісті з Батьківщини, де штучно створений голодомор 1933 року забирає життя сотень тисяч українців. Він не міг спати вночі, коли йому повідомили про гоніння, переслідування та розстріли української еліти. Особливо важко чоловік переживав смерть приятеля — Антона Крушельницького — «неугодного» літератора, якого знищила влада, та його синів-соколів. Саме цей трагічний епізод життя поета став поштовхом до написання, буквально, на одному подихові, драматичного твору «Земля обітована» (січень 1935 р.).

Вшанування пам’яті

Деякі поетичні твори митця покладені на музику композитором Мирославом Волинським.

Пісня «Вийди, змучена людьми» на слова Олександра Олеся увійшла до одного з альбомів гурту «Кому вниз».

Велика кількість вулиць українських міст та сіл носить ім’я митця.

День народження митця у 2018 році відзначався на державному рівні (140-річчя).

Цього ж дня у м. Харків було відкрито пам’ятну дошку із зображенням Олександра Олеся.

Вклад поета в культурну спадщину українського народу неоціненний. Твори класика вчаться в школі, а його ім’я ще довго звучатиме з уст українців.