Перше, на що звертаєш увагу, взявши до рук книгу, -  на її назву. “Перстень Ганни Барвінок”. Звучить інтригуюче. Одразу в уяві постає якась романтична історія. Але ж Ганна Барвінок цілком реальна особа, письменниця, дружина Пантелеймона Куліша.  Можливо, тут якась захоплююча історія?

І поринаєш у читання художньої біографії Ганни Барвінок. Цей жанр, такий поширений у Європі, у нас чомусь не набув значного розповсюдження. Тому пригадалися слова ще одного автора біографічних романів — француза Андре Моруа: “Коли ми читаємо біографію відомої людини, ми заздалегідь знаємо головні перипетії і результат подій. Ми як би прогулюємося по знайомій місцевості, оживляючи свої спогади і доповнюючи їх. Спокій духу, з яким ми робимо прогулянку, позбавлений несподіванок, сприяє естетичній установці”.

Біографії Ганни Барвінок та Пантелеймона Куліша у викладі Івана Корсака - десь на стикові історичного дослідження, літературного аналізу і психологічного роману.

Заздалегідь відомий сюжет перетворюється на захопливу історію стосунків двох відомих людей ХІХ століття. Автор не лише розповідає про перипетії їх життя, а й наділяє своїх героїв  емоціями, переживаннями, сумнівами. Вони постають перед читачем живими,  відтак зрозумілими у своїх пошуках.

Достовірності надає часте використання листів, якими підтверджується той чи інший факт з біографії або ж демонструються душевні пориви героїв.

Проте найбільше вражає та захоплює вміння Івана Корсака відтворити найтонші порухи жіночої душі. Недарма кажуть, що зрозуміти жінку може лише справжній чоловік. Ось Олександра в очікуванні того великого почуття до молодого Панька Куліша, ось чайкою лине за “своїм дружиною” до далекої Тули, ось тужить за втраченим ще ненародженим дитям, ось переживає прохолоду у стосунках із чоловіком, а ось – не може потамувати болю від постійних зрад та принижень.

А як передано сумніви жінки: чи розвивати власний талант, чи покласти життя для служіння “дружині”? Олександра обирає останнє. І свідомо несе свою ношу, навіть попри те, що подекуди та ноша видається надзвичайно важкою і так кортить позбутися її. Не кожна, далеко не кожна жінка, а може навіть одна з мільйонів змогла б відмовитися від земних благ заради успіху чоловіка. Та ще й удавати,  що всі ці жертви приносяться залюбки. Недарма ж автор словами “ти моя Галатея” називає не Ганну Барвінок, а її відомого “дружину”. Чи став би Куліш Кулішем , не будь у нього такої міцної опори? Мабуть, що ні. Саме тому, на мою думку, відомий письменник Пантелеймон Куліш є творінням своєї дружини Ганни Барвінок. У цьому мене переконав роман Івана Корсака.

Лише на останніх сторінках роману автор дає зрозуміти, що перстень — це символ усеминущості та невмирущості водночас. Недарма тут згадується  легенда про мудрого царя Соломона.

Однак перстень Ганни Барвінок — це символ “незнищенної української ідеї “, символ того, що ніщо не зникає безслідно, тим паче якщо це титанічна праця , палке кохання та величезне терпіння.

І наостаток хочеться висловити захоплення мовою роману. Письменника можна розпізнати за його стилем. Справді, мова цього твору, як писав колись Микита Шаповал,  “тече як річка: вихлясто, з закрутами і бічними одхилами, широкими плесами, стоїть або вузенькою смужечкою простягається”.

Відтак бажаю всім цікавого та приємного прочитання нового роману Івана Корсака.