25 оповідань

На жаль, я не є експертом у сучасній українській літературі, тому читаю періодично поезію чи невеликі твори, але з десятка книжок вітчизняних авторів у домашній бібліотечці не наберу. Хоча й вважаю нашу прозу дуже колоритною, зокрема малу прозу. У представленій книзі 25 оповідань відповідно 25-и сучасних прозаїків. До перегляду книги я чула лише про «Дівчаток» Оксани Забужко, але читати не захотіла, бо подібні ідеї не дуже мною розуміються і вітаються. Тож я обрала твори з більш-менш нейтральними назвами. Це «Споглядання черешні» Костя Михальця та «Балада про квашені помідори» Сергія Осоки. Обидва твори аполітичні та про людську особистість, що формується під впливом природи, і саме природності не вистачає нам у житті. Перше оповідання - про психа, що доглядає черешню, втікає додому, де читає газету, курить люльку, пʼє каву, дивиться з дружиною телевізор, та повертається до лікарні, до черешні. Аби він більше не тікав, його до неї привʼязали. Що хотів цим сказати автор? Не знаю. І чому герой псих - теж незрозуміло, бо він явно не бідний, раз має власний кабінет у квартирі, має нормальні стосунки з дружиною. Можливо, ця наша нормальність і є хворобою? 
Друге оповідання - про сільську ідилію дитинства, коли головний герой згадує бабу і прабабу, які садили на городі помідори, а потім їх консервували. Помідори є символом щастя та чогось рідного, свого. Минули роки, померла баба, в 94 роки пішла й прабаба, певний пласт життя кудись подівся. І вже не хлопчик, а дорослий чоловік, теж не бідний, купує собі за невеликі гроші два кілограми квашених помідорів, їсть їх і отримує справжнє задоволення. 
Написано доволі непогано і колоритно, талановито. Але мені трішечки не вистачило глибини та любові.