Автор — Андрій Самойлович Малишко.

Дата створення — 1959 рік.

Входить до збірки «Серце моєї матері».

За родом відноситься до лірики (інтимної, що містить елементи філософської).

За напрямом належить до модернізму.

За течією — до неоромантизму.

Тема «Пісня про рушник» — прославляння любові до рідної неньки, а також її щирого почуття до свого сина (загалом дітей).

Ідея «Пісня про рушник» — шанобливе відношення до матері, яка є святинею.

Головна думка — рушник, вишитий матір’ю для своїх дітей — знак-побажання, знак-оберіг, який має дарувати щастя, долю, кохання.

Система віршування — силабо-тонічна.

Віршовий розмір «Пісня про рушник» — чотиристопний анапест.

Строфа — чотиривірш із двовіршем (приспівом). Містить три строфи.

Римування перехресне (абаб)

Образи та їхній символізм у творі

Рушник — символ життєвого шляху, материнського благословення, любові та турботи, очей (дзеркала душі).

Слухові образи — звук шелесту трави, щебетання дібров.

Зорові образи — росяниста доріжка в цвіту, посмішка, очі матері, зелені луки.

Образ-символ — рідна Батьківщина, мати — берегиня роду.

При написанні вірша автор користувався такими художніми засобами:
звертання (до матері);
епітет;
повтор;
метафора;
порівняння.

Тема ставлення до неньки, її значення в житті кожної людини червоною ниткою походить через весь творчий доробок Андрія Малишка. Саме з матір’ю він пов’язує все, що можна назвати найріднішим, найдобрішим, найдорожчим, найсвятішим. Звісно, що це все пішло від його особистої любові до своєї матері. Її було звати Івга Базилиха. Вона гарно співала та знала величезну кількість пісень. Цей скарб передала синові. І саме вона з ранніх літ привила синові здатність відчувати та творити, показувати добро, красу, теплі почуття до оточуючих. У поезії відбувається об’єднання материнського образу із рідною Батьківщиною.

У творчій спадщині поета є інші вірші, в яких згадується мати: «Сиділа мати, ніби грушка дика», «Сини», «Мати» та багато інших. Це знак вдячності та теплих почуттів автора до найріднішої людини. Та вінцем цієї теми в творчості Андрія Малишка є саме «Пісня про рушник», у якій сплелися воєдино чаруюча ніжність та простота, задушевність та безмежна любов.

Історія написання поезії «Пісня про рушник»
Пісня створена 1959-го року спеціально для кінострічки «Літа молоді». Слова були покладені на музику композитором Платоном Майбородою. Пісня набула неабиякої популярності. Її перекладено на 35 мов.

Ідейно-художній аналіз «Пісня про рушник»
Неабияка ніжність та тепло панує у згадках ліричного героя про неньку, її недоспані ніченьки, її прагнення долучити своє дитя до усього гарного та доброго, що є на білому світі, її найбільшу мрію — аби її дитина мала щасливу долю. Син отримує від неньки вишитий рушник, що символізує життєву дорогу. Автор запозичив цей образ із фольклору, але підійшов до його змалювання більш поглиблено. Не зважаючи на це, головний образ — не рушника, а саме матері, яка є найближчою та найсвятішою людиною. Безмежна любов до своїх дітей — у її серці. Ці почуття митець зміг передати стислими, але дуже влучними нюансами: незрадлива ласкава усмішка, оскільки саме мати здатна і пробачити, і пожаліти, й дати важливу настанову. Засмучені очі, оскільки матір відпускає своє дитя від себе, у великий незвіданий світ, знаючи, що на його життєвому шляху будуть не тільки радісні та щасливі часи, а ще багато розчарувань та печалей.

Загальне звучання пісні є світлим та радісним, хоч і має сумну нотку. Органічним доповненням до нього є навколишній світ, зображений автором в яскравих, сонячних барвах. Через природу розкриті материнська та синівська любов, а також відбувається створення відповідного ліричного настрою. Роса на доріжці, луки в зеленій траві, гаї із солов’ями вказують на прекрасний сонячний весняний ранок, бо на світанку вирушає син із дому. Читач чи слухач «Пісні про рушник» неодмінно поринає у згадки про свої дитячі роки, а також про рідну неньку.

Народна творчість та «Пісня про рушник»
Зв’язок поезії з фолклором беззаперечний. Адже багато картин та образів були взяті автором із народних пісень: вишитий рушник, дорога, зелені луки. Та автор перепустив ці образи через власне сприйняття та власну душу, щедро додав до них власні образи, такі як «незрадлива усмішка», «солов’їні гаї» тощо. Саме завдяки цьому пісня вже багато років не втрачає своєї популярності, зачіпає найтонші струни душі, викликає приємне хвилювання.