Одною з найважливих тем при виборі іноземної літератури для мене завжди залишається література постколоніальних країн. Звісно, що книги не в повній мірі передадуть досвід життя мешканців та розкриють їхній посттравматичний синдром, але певну картину все ж намалюють.

Цього разу книжкові мандри ведуть мене до Індії, яка кілька сотень років була колонією Британської імперії. І хоча й Індія давно здобула незалежність, але наслідки колонізму ще багато років тяготять у її новітній історії.

Анош Ірані - сучасний канадський письменник індійського походження розповідає щемливу історію про злиденний Бомбей.

Бомбей – місто контрастів, саме в цьому місті розвивається історія втраченого дитинства 10-річного хлопчика-сироти Чамді, який втікає з дитячого притулоку у пошуках свого батька. Декілька днів життя одного хлопчика на вулицях Бомбею розкривають читачеві трагедію всього індійського народу: злидні, страждання, немовлята, які лежать на вулиці поруч їх матерів; каліки, вкриті струпами; жебраки, які помирають з голоду; бузпритульні діти, змушені красти й убивати... І немає ніякого просвіту...

Чамді втік із притулку на бомбейські вулиці, але за кілька днів йому вдалося віднайти друзів, нажити ворогів, пережити жахи релігійних та мафіозних з'ясувань поміж собою. Автору вдалося передати бруд і злидні вулиць Бомбея, але й він також зумів передати дитячу чистоту сердець. А головне, Чамді не втратив віри у людей. Навіть смерть сприймається дитиною згодом як політ над містом, як втеча від оточуючого жахіття. А все тому, що в мріях хлопцях існує щаслива країна Кахунша, в яку він обов'язково потрапить і забере із собою всіх добрих людей.