Антоній і Клеопатра

Шекспір звертається до теми влади, кохання та роздвоєності людської натури. Тут кохання не стільки фатальне, скільки двозначне, зіткане з політики, втоми та пошуку втечі. Антоній — римлянин, солдат, консул. У ньому співіснує героїзм і втома, амбіція й байдужість. Клеопатра безупинно грає, то зваблюючи, то відштовхуючи, то благаючи. Вона не зразок жіночності чи фатальної краси, а складна особистість, що сама створює свої міфи. Мова твору — окремий світ. У порівнянні з «Гамлетом» чи «Отелло», тут риторика щедріша, розкішніша, подекуди навіть надмірна. Але ця надмірність доречна: вона віддзеркалює світ, де все гіперболізоване — політичні союзи, кохання, зрада, смерть. Особливо помітно це у сценах із Клеопатрою, де її монологи звучать як пісні, балансують між істерією і поезією. Це не просто історія про кохання, яке зруйнувало імперії. Це дослідження того, як людина балансує між ролями, як сила і слабкість можуть бути однією рисою, як кінець може бути формою втечі, а не поразкою.