Антигерой із терміном придатності та ілюзія пам'яті як головний доказ

«Людина в лабіринті» - це ще один майстер-клас від Донато Каррізі, але цього разу він зміщує фокус із масового соціального вірусу зла на абсолютно герметичний, індивідуальний психологічний терор.

Зав'язка максимально кінематографічна: Саманта Андретті, яку викрали 15 років тому дорогою до школи, раптом знаходиться. Вона лежить у лікарняній палаті, у неї зламана нога, і вона абсолютно не пам'ятає, як їй вдалося втекти.
Каррізі вводить концепт лабіринту, але відтинає будь-яку містику. Його лабіринт - це не підземелля з міфологічним чудовиськом. Це ідеально сконструйований, стерильний простір для дресирування людської психіки. Викрадач не просто утримував Саманту фізично, він грав із нею в жорстокі ігри на виживання, де за правильні дії вона отримувала воду чи їжу, а за помилки - темряву і біль. Каррізі з хірургічною точністю ілюструє жорстку біхевіористську психологію: як швидко людина відмовляється від власної ідентичності і деградує до набору базових рефлексів в умовах тотального контролю.
Паралельно за справу береться Бруно Генко - приватний детектив.Він дізнається, що через невиліковну хворобу серця йому залишилося жити лічені дні, можливо, години. Цей смертельний діагноз парадоксальним чином дарує йому абсолютну свободу. Генко береться за справу Саманти - єдину справу, яку він провалив 15 років тому - не заради грошей, кар'єри чи навіть абстрактного правосуддя. Він робить це, щоб поставити крапку перед власним небуттям. Це фантастичний образ слідчого, якому вже тупо не страшні ані поліція, ані мафія, ані сам маніяк, бо його головний і непереможний ворог - це годинник у його власних грудях.
З іншого боку від детективного розслідування Генко - доктор Грін, кримінальний профайлер. Він працює з Самантою прямо в палаті, намагаючись обережно витягнути з її травмованого мозку деталі лабіринту та обличчя викрадача.

Але! Чи можемо ми взагалі довіряти пам'яті людини, яка півтора десятиліття жила в штучній, викривленій реальності? Де закінчуються реальні спогади Саманти і починаються галюцинації чи хибні імпланти, вживлені її катом? Каррізі змушує нас сумніватися в кожному слові, перетворюючи сам процес психотерапії на ще один, значно витонченіший вид допиту, де межа між лікарем і пацієнтом стає небезпечно розмитою.