Антиквар у розшуку, кішка Клео та незграбна поліція

Центральний персонаж тут - Юган Крістіан Гуман. Він не втомлений життям оперуповноважений і не геніальний приватний сищик із темним минулим. Він стокгольмський антиквар. Людина, яка найбільше у світі цінує спокій, колекційні вина, хорошу кухню та бесіди зі своєю сіамською кішкою Клео. Але його естетична бульбашка лускає, коли стається вбивство, безпосередньо пов'язане з екзотичними мексиканськими артефактами. Найгірше те, що через збіг обставин саме Гуман стає для поліції підозрюваним номер один. Щоб не сісти за ґрати за чужий злочин, цей гедоніст змушений переховуватися і паралельно гратися в детектива, шукаючи справжнього злочинця.

Мортенсон - колишній дипломат, і пише він так само, як ідуть справи у високих кабінетах: неспішно, виважено, з акцентом на деталі. Це не той ритм, який тримає в нервовому тонусі. Це ідеальний текст для довгої пересадки в аеропорту або кількагодинного чекання на автовокзалі. Коли ви сидите з кавою в залі очікування, навколо метушня, а вам просто треба надійно і приємно ізолювати мозок від шуму натовпу. Ця книжка чудово працює як портал у комфортний, розмірений стокгольмський побут, де навіть злочини розслідуються з келихом бордо в руці.

Тільки от вкотре поліція показана настільки прямолінійною, шаблонною і неповороткою, що це межує з пародією. Слідчі ігнорують базові правила збору доказів і хапаються за першу-ліпшу версію (звісно ж, хибну). 
Коли людину підозрюють у вбивстві і їй світить реальний тюремний строк, психіка вмикає режим максимального виживання. Але Гуман примудряється тікати від правосуддя, не забуваючи при цьому насолоджуватися життям. Напруга в книзі регулярно провисає, бо автор просто не може відмовити собі в задоволенні зупинити сюжет і детально описати ще один антикварний стіл чи ідеально приготовану вечерю. Ця невідповідність між загрозою і реакцією героя вбиває віру в небезпеку.
Вузькі місця в логіці розслідування іноді закриваються надто зручними випадковостями. І головний інструмент тут - та сама кішка Клео. Вона ніби за розкладом опиняється в потрібному місці, щоб скинути щось зі столу, привернути увагу або наштовхнути господаря на черговий інсайт. Це мило, але коли сюжет тримається на діях домашньої тварини - це ознака слабкого сценарного каркаса.

«Таємниця мексиканських божків смерти» - це затишний детектив, який лише маскується під історію про втечу від закону. Тут немає жорсткої процедурної достовірності чи глибокого психологічного надриву, зате є чудовий стиль і багато побутового естетства. Відпочиваюче.