Багряна літера

На грудях Гестер — багряна літера «А», вишита не тільки нитками, а й болем, соромом і пристрастю. Але Готорн робить із цієї літери щось більше — знак перетворення. І згодом це вже не клеймо ганьби, а доказ гідності, сили і... людяності. Гестер не бореться проти суспільства — вона мовчки перемагає його, живучи з честю навіть під вагою чужого осуду. Її гідність — як камінь у ріці: обтікається злими поглядами, але не змінює своєї форми. Якщо Гестер — героїня дії, то її коханий — герой безсилля. Священник, що приховує свій гріх, мучиться більше, ніж та, кого зневажають відкрито. У ньому втілена драма внутрішньої провини, яка глибша й трагічніша за суспільний осуд. Цей внутрішній конфлікт — центр роману. Готорн питає: що страшніше — жити з осудом людей чи з осудом самого себе? Місто у творі — це місце покарання, упереджень, жорсткої моралі. Але природа — ліс, вітер, море — дарує героям простір для дихання, свободу думки, ковток істини. Природа у Готорна — німа, але справедлива, на відміну від натовпу, що говорить голосно, але не чує. І саме тут народжується одна з головних тем роману: природне проти нав’язаного, людське проти соціального, вільне проти встановленого. «Багряна літера» — це роман про те, як суспільство таврує, а людина — зростає. Про те, що істинна мораль не в словах священника, а в щоденній чесності. Про те, як сором може перетворитись на силу, а страждання — на мудрість.