Бандитські нульові, зливи ГУБОЗу та журналістика замість літератури

Сюжет, якщо його можна так назвати, будується навколо брудних політичних ігор, тіньових схем та кримінальних розбірок. Анотація гордо кричить, що книга написана на основі достовірних оперативних даних податкової міліції, реальних судових справ та неопублікованих журналістських розслідувань. Це такий собі суворий український нуар без прикрас, де немає хороших хлопців - є лише ті, хто краде більше, і ті, хто тримає зброю міцніше.

Дійсно, атмосфера дикого переділу власності, зрощення криміналітету з кабінетами влади, цинічні схеми відмивання грошей - все це прописано з похмурою журналістською скрупульозністю. Відчувається, що автор знає, про що пише, і бачив цих людей не лише по телевізору. Це ідеальне, хоч і важкувате чтиво в дорогу: десь під монотонний стукіт коліс у поїзді воно створює правильний, злегка параноїдальний настрій, коли за вікном проносяться такі ж похмурі пейзажі.

А тепер знімаємо романтичний фльор «інсайдерської інформації» і дивимося на текст саме як на художній твір, де все далеко не так ідеально.Найбільша проблема книги в тому, що автор часто забуває, що пише літературу, а не статтю для розслідувального медіа. Замість того, щоб показувати історію через дії та психологію героїв, на нас просто вивалюють тонни сухої інформації: посади, схеми, абревіатури. Персонажі часто виглядають не як живі люди, а як картонні рупори для озвучення фактів, що припадали пилом у блокнотах автора.
Мова тексту та діалоги місцями застрягли в епосі бойовиків 90-х. Герої розмовляють затертими пацанськими штампами, їхня крутість гіперболізована до максимуму, а жінки в цій історії здебільшого виконують функцію красивих меблів або безмовних інструментів для шантажу. Жодної психологічної глибини тут шукати не варто.

Все ж, «Чужа гра» - це специфічний продукт своєї епохи. Як історичний зріз корумпованої України початку століття і спроба задокументувати «як усе було насправді» - це має право на життя. Але як цілісний художній детектив чи трилер текст відверто тоне під вагою власних невідредагованих журналістських амбіцій.