Найвідомішою п'єсою драматурга Бернарда Шоу вважається п'єса "Пігмаліон". Назва твору викликає алюзію на античний міф, який розповідає про скульптора Пігмаліона і його палке кохання до мармурової статуї чарівної Галатеї. Із даного міфу відомо, що богиня кохання Афродита, почувши благання Пігмаліона, оживити творіння майстра, і Галатея стала його дружиною.

Сюжет твору чітко перегукується із сюжетом античного міфу, проте він переповнений комізму, а дія п'єси перенесена з античних часів у епоху, сучасну письменникові.

Лондонські джентльмени задля розваги намагалися перетворити непривабливу вуличну квіткарку задля розваги у "даму з вищого світу". Освічені не замислюються над тим, що Еліза - жива істота, що вона як і усі має почуття власної гідності, може закохатися, страждати, мати свої мрії та бажання.

Бернард Шоу показує, як розквітнула його героїня, як вона позбавившись поганої вимови та брутальних манер, перетворилася на справжню леді, яка морально стала вищою за аристократок. Несподівано для всіх пробуджується її особистість. Драматург переконує своїх читачів у ому, що Еліза має неабиякі природні здібності, світлий розум, вона винахідлива, кмітлива, має внутрішнє благородство, дивує своїм умінням тверезо мислити, зважувати обставини.
Читачі спостерігають як відбулося не лише "пепетворення" Ельзи, а й її моральне пробудження. Але яка в майбутньому чекає її доля?