Безсмертя

Автор відмовляється від лінійної оповіді, обираючи рух між фрагментами, що нагадують спалахи усвідомлення. У цих фрагментах — легкість іронії. Вона не дозволяє сховатися за звичними уявленнями про любов, славу чи пам’ять. Кундера показує, що безсмертя не є тріумфом. Радше це мимовільний слід, який людина залишає — інколи зовсім не таким, як вона мріяла. Письменник поєднує філософську напругу з несподіваною інтимністю. У центрі роману — ідея взаємин між особистою свободою та чужим поглядом. Письменник пропонує відчути, як легко ми втрачаємо себе у спробах уписатися в образ, створений іншими.