Книга сміху і забуття

Тут сміх не звеселяє, забуття не дарує спокою. Ці історії не пов’язує сюжет — їх об’єднує рух свідомості. Кундера уважний до самого механізму пам’яті. Його герої живуть між двома крайностями. Бажанням стерти болючу частину минулого й неспроможністю зберегти те, що здавалося незнищенним. Забуття у цьому романі — не відсутність, а дія. Воно працює так само сильно, як пам’ять, формує стосунки, визначає кордони. Промовистий образ “янголів забуття” — вони не карають і не рятують, а просто працюють, мов редактори людських біографій. «Книга сміху і забуття» розхитує впевненість у тому, що пам’ять — це опора, а сміх — легкість. Кундера пропонує поглянути на них як на сили, що можуть одночасно рятувати й руйнувати.