Бунтар

Коли ми у школі вивчали «Миколу Джерю», то акцент було зроблено на антикріпосницькій спрямованості твору, а на головного героя - як на борця з несправедливістю, що по суті присвятив все своє життя цій боротьбі. Микола подавався критиками як чесний і відповідальний, сильний і завзятий. Кріпаки та пани - два протилежні світи, між якими немає нічого спільного і ніякого компромісу бути не може. Також цю непримиренність доводить імʼя дівчини - Нимидора - у такий спосіб панство прагнуло посміятися з бідних і непокірних селян. Переглядаючи повість сьогодні, я звернула увагу на деякі речі. По-перше, її штучність: Нечуй-Левицький надто багато уваги приділяє кріпацтву. Це видно і в довгому й детальному описі Петра Джері, і в діалогах. От зустрілися вперше Микола і Нимидора, молоді люди. Не повірю, що у них у голові в цей час думки про те, яким жахливим є кріпацтво! Навіть у літературі про рабство в Америці автори розрізняють особисте та сегрегацію, а в Нечуя-Левицького тема наймички та кріпацтва аж надто «випирає». Оця штучність, звісно, трохи применшує художню цінність твору. По-друге, Микола є егоїстом. Він вродливий, грамотний, грає на скрипці. Він бунтує проти несправедливості, адреналін аж жили рве. А чи думає він при цьому про Нимидору і батьків? Він залишає свою дружину, залишає дитину та йде боротися. Потім бурлакує, ледь не гине, а врешті-решт повертається у своє рідне село Вербівка після скасування кріпацтва. І бачить там лише дочку, для якої батько явно не є супергероєм. І я відчула, що автор теж засуджує Джерю за його егоїзм та бунтарський дух. І, до речі, у мене склалося враження, що герої Нечуя-Левицького стають такими колоритними (це стосується і «Кайдашевої сімʼї»), що письменник уже не в змозі ними управляти, а пише так, як вимагає логіка образу.