Четверта сила

Якщо перша книга («Чоловіки, що ненавидять жінок») була здебільшого класичним, хоч і жорстким детективом про родинні таємниці в закритому просторі, то друга частина здійснює радикальний жанровий зсув. Ларссон перетворює історію на масштабний політичний трилер, де мішенню стає сама головна героїня.

Центральний сюжетний вибух - подвійне вбивство журналіста-розслідувача Даґа Свенссона та його дівчини Мії, а згодом і опікуна Лісбет, адвоката Бьюрмана. Усі докази, включно з відбитками пальців на знарядді вбивства, вказують на Лісбет Саландер.
Для офіційної поліції та медіа Лісбет є ідеальною, максимально зручною підозрюваною. Вона - соціальний маргінал, хакерка з готичним макіяжем, яка має офіційний діагноз і перебуває під опікою держави. Письменник показує жахливу інерцію системи: правоохоронцям не потрібна істина, їм потрібен монстр, який ідеально вписується у їхні стереотипи. З Лісбет миттєво зліплюють образ божевільної психопатки-садистки, і суспільство з радістю і полегшенням ковтає цю наживку.
Справжній мотив убивств криється в розслідуванні, яке вели Даґ і Мія - вони готували до друку в «Міленіумі» масштабну статтю про секс-трафік та проституцію у Швеції.
Тут Ларссон здирає благополучний фасад із соціал-демократичної шведської держави. Він демонструє, що клієнтами неповнолітніх дівчат, яких силоміць привозять зі Східної Європи, є не лише кримінальні елементи. Це респектабельні судді, поліцейські, політики, лікарі та журналісти.
На тлі паралізованої і сліпої поліції Мікаель Блумквіст і редакція «Міленіуму» виступають як єдиний дієвий інструмент правосуддя і чи вийде у них побороти систему ?