Четверта сила

Якщо перша книга («Чоловіки, що ненавидять жінок») була здебільшого класичним, хоч і жорстким детективом про родинні таємниці в закритому просторі, то друга частина здійснює радикальний жанровий зсув. Ларссон перетворює історію на масштабний політичний трилер, де мішенню стає сама головна героїня.

Центральний сюжетний вибух - резонансний і надзвичайно жорстокий злочин, який миттєво перевертає життя героїв догори дриґом. Усі обставини та докази на місці події складаються в таку картину, яка одразу вказує на максимально зручну підозрювану.
Для офіційної поліції та медіа Лісбет є ідеальною ціллю. Вона - соціальний маргінал, хакерка з готичним макіяжем, яка має офіційний діагноз і перебуває під опікою держави. Письменник показує жахливу інерцію системи: правоохоронцям не потрібна істина, їм потрібен монстр, який ідеально вписується у їхні стереотипи. З неї миттєво зліплюють образ божевільної психопатки-садистки, і суспільство з радістю і полегшенням ковтає цю наживку.
Та справжній мотив цього кривавого хаосу криється в новому гострому розслідуванні, яке якраз готував до друку журнал «Міленіум». Журналісти та і ми в з вами натрапили на дуже небезпечну тему, розкриття якої і приведе нас до правди. 
Тут Ларссон безжально здирає благополучний фасад із соціал-демократичної шведської держави. Він демонструє масштабну тіньову мережу і доводить, що за найжахливішими злочинами стоять не лише очевидні кримінальні елементи. У цю систему глибоко вбудовані ті, на кого ніколи б не впала підозра: респектабельні представники еліти, люди з високими посадами та ідеальною репутацією. Є варіанти, що за схема? 

На тлі паралізованої і сліпої поліції Мікаель Блумквіст і редакція «Міленіуму» виступають як єдиний дієвий інструмент правосуддя. І чи вийде у них змінити світ на краще?