Читайте, коли готові. Не раніше !

Прочитав її з третього разу, два перші були невчасно. Мені було сімнадцять, коли я вперше взявся за неї  і нічогісіньки не зрозумів. Потім в універі та ж історія. А оцінив і відкрив для себе не побоюсь цього слова  даний шедевр у зрілому віці. Особисто я цю книга порівнюю з Біблією, не в плані світового значення і сакральності звісно, а в плані потреби і готовності до неї. 
Булгаков пише три паралельні історії: про Понтія Пілата в стародавньому Єрусалимі, про Воланда й його свиту в радянській Москві, про Майстра і Маргариту та їхнє кохання. І всі три лінії  про одне: про вибір між боягузтвом і совістю, про ціну компромісу з владою, про те, що рукописи не горять, але душі - так, цілком можуть.
Не буду давати оцінку всім, а лише моїм найулюбленішим персонажам. Маргарита - жінка, яка не здається. Вона продає душу дияволу, летить на мітлі, громить квартиру критика Латунського, стає королевою на балу в сатани - усе заради того, щоб врятувати Майстра і його роман. Хіба може бути справжнє кохання чимось інакшим, аніж  актом відчаю і бунту.
Воланд і його свита: Коровьєв, Бегемот, Азазелло - сили зла, яким неможливо не симпатезувати...парадокс чи не так ?  Таким чином Булгаков висміює радянську номенклатуру, спекулянтів, обивателів  і робить це через дявола, бо тільки диявол може сказати правду в тоталітарній державі. Та й Воланд - не зло в чистому вигляді. Він карає підлих, допомагає закоханим, відновлює справедливість: кожен отримає згідно віри своєї. 
Книга важка. Не в сенсі мови, адже Булгаков пише блискуче, легко. Важка екзистенційно. Вона ставить питання, на які немає зручних відповідей: ти Пілат чи Ієшуа?; здаєшся чи продовжуєш боротьбу?; обираєш спокій чи совість?
Не раджу читати цю книгу в школі "для галочки". Читайте, коли зіткнетеся з вибором між правдою і вигодою. Коли відчуєте, що система ламає вас. Коли засумніваєтеся, чи варто боротися. Тоді "Майстер і Маргарита" стане вашою особистою Біблією - текстом, до якого повертаєшся за відповідями.
Булгаков не дає розради, він не обіцяє, що добро переможе. Майстер і Маргарита не отримують рай чи щастя - їм дають спокій. Те, чого так хлчеться багатьом нам... Але спокій - це не ступінь вищої насолоди, це сутінкова зона для тих, хто не заслужив ні пекла, ні раю. Вони стомилися і їм дозволяють відпочити. Можливо, це найчесніший фінал, який Булгаков міг написати. Не happy end, не трагедія, а лише втома від боротьби і право на тишу.