День розпочався просто …

Збірка філософської лірики Марії Павленко на злобу сьогодення. Це вірші, в яких авторка міркує як зріла особистість. Вона критикує нові явища 1990-х - 2000-х, пише про нашу памʼять, яку прагнуть знищити. Актуальним є вірш «Канібалізм» , в якому молоді люди смажать шашлики на Вічному вогні і розважаються. Марія Павленко з осудом ставиться до подібної поведінки, вважаючи її канібалізмом душі. З болем авторка пише про війни і конфлікти, про ветеранів і афганців. Засуджує поетеса й нові явища реальності, зокрема рух неформалів-панків, який вона вважає аморальним та деструктивним. З болем пише про знеособлення жінок, які стають занадто мужніми та виконують чоловічу роботу, в той час як чоловіки стають жіночними. Пані Павленко прямо пише, що це середня стать, такі люди втрачають якісні статеві ознаки. Їй це болить. Також їй болить бездуховність і нещирість людей, що ходять до церкви заради галочки. Все більше і більше поезій в неї про Бога, про його мудрість та силу. Так чи інакше ідея Бога є в більшості творів цієї збірочки. Не забула поетеса й про історичні мотиви, зокрема згадала з пошаною гайдамаків, засудила тортури сталінізму. Із пошаною згадала Житомирщину, присвятивши поезії генію - піаністові Святославу Ріхтеру, що народився в Житомирі, та дубові, під яким відпочивав Богдан Хмельницький неподалік від Радомишля. Дослідникам сучасної поезії вірші Марії Павленко обовʼязково припадуть до душі. Мені ж було шкода, що інтимної лірики майже не було: про любов читати завжди хочеться.