Розділ III, у якому Софі потрапляє в Мандрівний Замок й укладає одну угоду

Вигляд Замку виявився ще більш бридкий, коли вона підійшла, ніж здавалося віддалік. Матеріалом для його створення були великі чорні камені найрізноманітніших розмірів та форм. Він був асиметричним, з неправильними обрисами. Стіни, здавалося, дихали холодним повітрям, та дівчина не боялася й цього. А біля дверей було щось таке, що їй заважало ввійти, але вона його не бачила — якийсь невидимий захист. Вона була справді розлюченою, бо була старою та слабкою, відчувала багато болю в різних частинах тіла, а ще дуже змерзла. Тоді дівчина помітила, що трохи далі є ще один вхід, нехай і менший та обшарпаний. Але варто їй було лиш дістатися до нього, як Замок відновив свій рух. Тоді Софі, підбігши, почала з люттю гепати у двері палицею. Різким раптовим рухом двері відкрилися й вона вскочила всередину. Ледь оговтавшись, дівчина побачила, що зовсім поряд стоїть якийсь хлопчина, хіба на зовсім трішки старший за неї, але дещо вищий. І цьому дітвакові, наскільки вона зрозуміла, хотілося випхнути її назад на холод та зачинити чорний хід. «Я не дам цього зробити», — подумала дівчина, стоячи в теплій, світлій, чудовій кімнаті.

«Невже ти будеш таким нахабним, що виженеш мене?! Ану, спробуй!» — гукнула вона. Та він відказав, що ніхто не збирається її виганяти, просто не можна, щоб вхід був незачинений. Ще він запитав, що їй потрібно.
Балки під стелею були завішані гірляндами цибулин та пучками трав, в’язками якогось висушеного коріння.

А ще кімната була наповнена відверто чаклунським приладдям: книгами зі шкіряними палітурками, вигадливими пляшками, колбами та ретортами, а ще там не можна було не помітити старого побурілого людського черепа. На протилежному ж боці палав слабенький вогник. А ще в дуже зручному місці стояло невисоке крісло, на якому ще й була подушечка. Саме те, про що зараз мріяла дівчина-бабуся. Тож вона не церемонилася, відіпхала хлопчину та повалилася на крісло.

Нарешті вона могла зігріти замерзлі ноги та обпертися на щось спиною.

Хлопця звали Майклом, і він був підмайстром чарівника. Хлопчина повідомив, що господар зараз не вдома і буде тільки зранку. Це не могло не порадувати Софі, яка вже для себе вирішила, що спиниться тут на нічліг, аби відпочити від такої важкої мандрівки, але зранку вона втече, звісно, до повернення чарівника. Майклові її присутність була не до вподоби, та вона поводила себе відчайдушно нахабно і зробила вигляд, ніби спить, повідомивши перед цим, що має дочекатися Хаула. Зрештою, її дійсно зморив сон.

Майкл був високим темноволосим хлопчиною. Його лице було приємним. Вбраний він був, на диво, пристойно. Коли Софі захропіла з відкритим ротом, Майкл заглянув до її рота і мовив, що в неї цілі всі зуби, тож це точно не Відьма Пустирищ. На це обізвався сердитий звук голосу із вогню: «Я б її нізащо не пустив би сюди». Підмайстер вийшов, певно вже вкладатися в ліжко.

Глибокої ночі Софі розбудило чиєсь хропіння. Вона була роздратована тим, що їй завадили, та, зрештою зрозуміла, що сама видавала цей звук. Лампи вже не було, Майкл прихопив її із собою, вогнище вже практично догоріло. Дівчина підкинула туди дрова. Розгорівся синьо-зелений яскравий вогонь. Дівчина поглянула на нього й почала бачити там обриси лиця.

«Вузьке обличчя блакитного кольору, — мовила Софі, — блакитний ніс. Вогняні кучері зеленого кольору — шевелюра». Червоні вогники нагадували рота. Ще вона побачила у вогні й зелені брови, і жовтогарячі очі. А ще найстрашніше — довжелезні зубища багряного кольору.

Дівчина подумала про те, що чарівники ж, певно, вміють знімати заклинання, то, мабуть, їй варто зустрітися з Хаулом і розказати йому про свою проблему. Тільки ж була одна загроза — не зрозуміло, що буде з нею, коли він побачить її в попередньому вигляді. Чи не з’їсть її серце?

Полум’я заговорило до Софі, сказавши, що воно — Вогненний демон Кальцифер. Він мовив, що залежить від цього вогню, бо не може від нього нікуди подітися — така була їхня угода з Хаулом. Дівчина запитала, чи може він своїми демонічними силами позбавити її від заклинання. Він сказав їй, що допоможе, коли дасть згоду допомогти йому в розірванні його угоди.

Демон казав, що він не може пересуватися на відстань більшу за фут від цього багаття, на ньому лежить виконання більшої частини місцевої магії, а ще утримання Мандрівного Замку, його переміщення і влаштування різноманітних спецефектів для відлякування місцевого людського населення. Що ще б не спало на думку Хаулові, він має виконати. Хоч Софі спершу була упередженою, бо знала з різних книжкових історій про те, що домовленості із демонами, зазвичай, ні до чого доброго не приводять, та зараз жаліла зв’язаного демона.

Вона дала згоду на допомогу. Та він продовжив розповідати і мовив, що не може їй розповісти головної умови договору. Тоді дівчина вже хотіла відмовлятися, але він її вмовив, сказавши, що їй треба буде уважно спостерігати та дослухатися, аби все зрозуміти. Але на це потрібно близько місяця часу. Також він наголосив їй, що йому теж треба добряче помізкувати, щоб придумати, як її звільнити зі старечого тіла, а це теж не швидко. Тож дівчина здалася й сказала, що йому допоможе. Вона спитала про те, яка, на його думку, буде реакція чарівника на те, що вона тут. Демон думав про те, що вигадати за байку про Софі для Хаула, її ж тим часом зморив сон.

Розділ IV, у якому Софі виявляє кілька дивних речей
Софі прокинулася від денного світла. Вогонь практично догорів. І вона подумала, що ніякого демона не існує, це був лише сон. З кожним рухом дівчина відчула біль і хрускіт власних кісточок. Залаялася, й до її вух долинув старечий надтріснутий голос. Певно, вчора вона перебувала в стані афекту, а сьогодні врешті стала зовсім люта на Відьму, яка наробила їй такого горя, відібравши молодість. За віконним склом вона побачила якесь місто, що розкинулося на березі моря. Вона ні разу не бачила стільки водяного простору.

Кімната була аж занадто брудною. Кам’яні плити, якими була викладена підлога, були покриті жирними плямами, в комині була височенна гора з попелом, балки обвішані запиленим павутинням. Навіть на черепі був густий шар пилу. Софі автоматично потяглася його витерти. З кімнати виходили четверо невеликих дверей чорного кольору. Коли вона відкрила перші, то побачила там ванну кімнату. Вона була, на диво, вишуканою, та дуже замурзаною. За другими дверима розташовувалися сходинки з дерева, на які було страшно навіть ступити, такими старими та слабкими вони здавалися.

До вух Софі долинули звуки кроків зверху, тож вона швидко закрила двері. Мабуть, це був прохід на горішню комірчину. За третіми дверима був розташований бідненький дворик, який оточували високі цегляні стіни. Під ними були складені дрова, та валявся всілякий непотріб із заліза. Поверх цегляних стін Замку просто не було. Блакитне небо та й годі. Коли Софі відкрила четверті двері, то побачила комірчину з мітлами. На них зверху були одягнені дуже гарні, однак запилюжені плащі з оксамиту. Останніми дверима були ті, через які Софі прибула. Вона пошкандибала в їхньому напрямку та, крадучись, їх відкрила. За ними пропливали горбасті краєвиди. Далі дівчина повернулася до вікна й дивилася на місто на морському березі.

Софі побачила, що вогонь вже практично згас, тож підклала туди ще дров. З’явився вогняний демон і нагадав дівчині (чи пак, старій), що вони з ним пов’язані нічною угодою. Більше нічого проговорити не встигли, бо зверху спустився підмайстер. Софі намагалася йому розказати про перетворення, але в неї не вийшло це промовити, як і попереджала Відьма Пустирищ. Майкл запитав, чи вона голодна. Вона сказала, що так. Але хлопець зауважив, що вони мають лиш хліб із сиром. Та дівчина відказала, що самотужки може приготувати якусь страву, побачивши яйця з беконом. Але підмайстер відказав, що це неможливо, оскільки демон кориться тільки перед Хаулом, тож і приготуванням їжі займається лиш він.

Та Софі вже було не спинити. У її руках була сковорода, вона забрала яйця з беконом і прямувала до Кальцифера, який злісно поглядав на неї, а потім ще й почав огризатися, мовляв, не дає згоди схиляти голову перед її сковородою. Стара ж у відповідь почала погрожувати йому тим, що потушить його за допомогою води, або ж забере з вогню дрова, щоб він зовсім затух. А потім нахилилася до нього близенько та так тихо, щоб не чув підмайстер, мовила: «Або передумаю стосовно угоди». Це був найбільш вагомий аргумент, тож демон здався, але побажав при цьому, щоб Софі спалила свій бекон.

Аж ось повернувся Хаул. Він був високим зеленооким молодим чоловіком в неймовірно-розкішному вбранні блакитного кольору, розшитому сріблом. Він був неабияк здивований її присутністю.

Софі ж готувала і зі спокійним виразом обличчя розглядала новоприбулого. В голові дівчини промайнула думка про те, що вона знає його. Це він хотів її пригостити вином на Травневому святі. Звісно, що вона ніколи б не дозволила собі зізнатися в тому, що вона є «сірою мишкою», що втекла від нього того дня, тож коли він запитав, чи бачилися вони раніше, бо вона йому когось нагадує, то сказала, що ніколи.

Тоді він демонстративно її відсторонив і продовжив сам готувати, додавши ще одну порцію для себе.
Потім Хаул поставив їй логічне питання: з якою метою вона сюди прийшла? Вона діловито відказала, що побувавши тут, з упевненістю може сказати, що їм просто необхідна прибиральниця, якою вона й буде!
Стоячи біля вогню над сніданком, Хаул думав про те, як цій старій вдалося змусити вогняного демона схилити голову.

Софі цікавили різні речі стосовно замку, та господар чарівної будівлі ігнорував її питання. Зрозумівши, що відповіді не отримає, вона почала про все розпитувати Майкла. Він відказав, що на верхньому поверсі є ще дві спальні, а решту вона бачила. Хлопчина розтлумачив, що Мандрівного Замку насправді не існує, це ілюзія, вигадана Хаулом та Кальцифером. Останній його тримає своїми чарами. А поза ілюзією, це старенький дім Хаула з Портхавена.

Сам чарівник сказав, що королеві він не до вподоби, той поганої думки про нього, а ще минулого року він образив якусь дуже сильну персону. Тож зараз він має не перетинатися ні з ким із них, тож доводиться літати.

Зовсім скоро Софі зрозуміла, що Замок дійсно не такий і простий.
Всі почули гучний стукіт у двері. Від Кальцифера бухнуло полум’я зі словами: «Кінгсберійські двері!»
Хаул прямував у ванну кімнату, але вернувся назад, почувши звук. Зверху дверей була вмонтована до одвірка клямка з дерева квадратної форми. Всі чотири її сторони були помічені різними кольорами. Наразі низ клямки був помічений фарбою зеленого кольору. Перед тим, як відчинити двері, Хаул перевернув ручку вниз червоним кольором. За дверима був чоловік, який віддав платню за 2000 пар семимильних чобіт. З відходом посланця, клямка знову була повернута Хаулом до попереднього положення. Він вкинув гаманець до кишені. В цей час підмайстер, здавалося, не міг відірвати погляду від нього. Хаул таки пішов у ванну кімнату і скомандував Кальцеферові: «Подай гарячої води!» Після цього його довго не було.

Майкл розтлумачив, що насправді зараз там не ванна, а прохід до Кенігсбергу — міста, де мешкає сам король. Підмайстер сказав, що не треба було Хаулові брати тих грошей.

Та Софі думала про свою долю і спитала, чи, на його думку, чарівник дасть дозвіл на те, щоб вона тут зосталася. Він відказав, що не знає, але порадив більше ніколи не ставити Хаула перед фактом, підперши до стінки, бо це точно йому не до вподоби.

Розділ V, у якому забагато прибирання
Софі прийняла рішення, що їй варто продемонструвати себе надзвичайною прибиральницею, від якої гріх відмовитися. Дівчина була рада, що насправді Замок — не замок, а чотири кімнатки.

Підмайстер з Кальцифером наполягали, що немає необхідності в прибиранні, та Софі робила те, що задумала. Вдруге почувся стукіт у двері.

Майкл розвернув ручку синім кольором донизу. За дверима була вулиця, яку Софі бачила за вікном. Там була дівчинка невеликого віку. Вона хотіла отримати чари, щоб зачаклувати татів човен від небезпеки. Майкл дав малій мішечок із порошком, а вона йому — копієчку. На обличчі дівчинки було написане здивування і трохи страху — вона думала, що перед нею відьма, коли дивилась на Софі.

Майкл заховав гроші та пожалівся, що всі кошти тратить Хаул, а йому та демонові не дістається зовсім нічого.

Повернувся Хаул. Кімнатою розлився запах його парфуму. Його вигляд був надзвичайно елегантним. Він сказав, аби Софі не чіпала ні павутину, ні її мешканців. Чарівник забрав гітару і вийшов. Нікому не спало на думку пояснити старій, про місце, куди зараз попрямував Хаул, тож вона сама для себе прийняла рішення, що він відправився на полювання за дівчатами. А далі вона почала працювати.

Цього разу чаклун вернувся пізнього вечора. До цього часу Софі назаміталась та нашкреблась до стану на межі з непритомністю. Майкл затяг Хаула у ванну та, певно, жалівся на Софі. Вогняний демон його підтримував, ревучи: «Хауле, вгомони цю стару! Бо зведе нас з цього світу!» Та чаклуна лише цікавило, чи лишилися після прибирання живими його павуки. Дівчина відказала, що так, і запитала, чи це були ті дівчатка, серцями яких він поживився. У відповідь вона почула сміх. Майкл прилаштував у комірчині під східцями нічліг для неї.

Майкл сказав, що потрапити до Хаула в учні було зовсім не просто. Половину року він тут просто мешкав, доки його почали чогось навчати.

Хаула дуже довго не бувало в Замку. А коли він вертався, то вдав, що не бачить істотних змін в його домівці. До Софі він практично не говорив.

Якось вона запитала Кальцифера, чи весь час чарівник пропадає на такі довгі проміжки часу. Той відказав, що ні, лиш в ті періоди, коли залицяється до когось.

Одного дня Софі взялася за біління. Коли робота була вже дороблена, повернувся Хаул. Спитав чого стало так світло. Йому відказали, що то все стара наробила. А підмайстер шепнув тихо, що коли чаклун став помічати щось навколо, то це значить, що об’єкт його залицяння майже підкорений.

Прибираючи, дівчина насправді пам’ятала про те, що має відшукати бодай натяки на умови домовленості між Хаулом та Кальцифером. Тож вона була налаштована на те, що натрапить чи то на сховок дівчачих душ, чи то на рештки їхніх нещасних сердечок.

Слава про стару в Мандрівному Замку швидко розлетілася, тож Софі вже мала кілька прізвиськ — в одному містечку її називали пані Відьмою, а в іншому — мадам Чарівницею. І багато їхніх відвідувачів просто хотіли, аби вона їм трапилася на очі. Тож несли різноманітні простенькі подарунки, типу фартушків, чи морських мушельок.

Якось дівчина таки наважилася навести лад в Хауловій кімнаті нагорі. Спершу її лякала сама думка про це, та згодом вона побачила, що основні чари стосовно Замку робить Кальцифер, а решту — Майкл. Тож, виходить, що сам чаклун цілими днями просто вештається в пошуках невинних дівочих сердець. Ось і все. В якийсь момент Софі навіть відчула до нього огиду й зневагу. І ось цього дня, коли вона прагнула відшукати якісь натяки стосовно угоди за його особистими стінами, вона дочекалася виходу Хаула з дому й помчала (наскільки це було можливо) нагору. Та щойно відкрила двері, остовпіла. Перед нею був… Хаул. Він сказав, що йому не потрібні її послуги, бо він любить бруд. А ще він додав, немов читаючи її думки, що чаклувати він, звісно, вміє, нічого в цьому сумніватися.

Софі дуже дивувалася тому, що її й досі не вигнали із Замку. Одного дня вона навіть озвучила це, та Майкл сказав, що, певно, ці поступки Хаула — заради Кальцифера. Просто хто б не перебував на території Замку, усі його або лякаються, або ж роблять вигляд, наче його немає.