Очікувала прочитати детектив, а отримала важку і напружену психологічну драму. Про трьох нещасних жінок, що заплуталися у своєму теперішньому і постійно порпаються у своєму минулому - так ніби воно може від чогось захистити.

Рейчел - покинута 33-річна дівчина, чоловік (Том) зраджував їй з коханкою, а потім кинув її та завів нову сім'ю. Проблеми з алкоголем почалися у Рейчел задовго до розставання з коханим чоловіком (намагалися завести дитину, але невдало і все життя пішло під укіс), і зараз ці 2 залежності - до алкоголю і Тома - серйозно псують їй життя, аж до провалів пам'яті й проблем з психікою.

Анна - та сама коханка. Чоловіка відвоювала, а ось щастя не додалося (так, карма все-таки існує хе-хе). Багато відсутностей чоловіка призводять до сумних роздумів: чоловік, який звик зраджувати, скоріш за все не може зупинитися.

Меган - заміжня сусідка Анни, приваблива, мила, та у неї свої скелети в шафі та свої таємниці в минулому, які краще не діставати на світло. Заміжнє життя виявилося невдалим, тому вона і знаходить втіху в обіймах симпатичного сусіда, ось тільки чого їй буде це коштувати.

Фабула роману якраз і побудована на її таємничому зникненні - за все в цьому житті доводиться відповідати, навіть за незначні фейкові частки щастя (таким сурогатом і стала її маленька інтрижка).

Мабуть, одна щаслива людина в цій книзі все ж є - Том, майстер маніпуляцій і сама чарівність (невже справа в одній красі?), з легкістю перевертає сторінки минулого (цього у нього можна повчитися, як і харизми, здатності подобатися всім без винятку і всім вселяти довіру і симпатію, нічим не підтверджені).

З плюсів роману я б виділила і психологічну складову, про яку сказала вище, і опис життя Рейчел, її залежностей (до спиртного - тому що завжди цікаво знати, що відчувають алкоголіки в запої, до чоловіка - бо автор наочно показує, як це негарно настільки чіплятися до чоловіка, тим більше одруженого. Наскільки жалюгідно виглядає жінка без самоповаги і зневірена), і те, що автор доводить (на прикладі Рейчел знову ж), що є у світі все-таки люди, не байдужі до чужого горя, які прагнуть допомогти.

До речі, про пошук безвісти зниклих теж дуже добре написано - видно, що поліція дійсно хоче знайти дівчину.

А мораль книги я б висловила однією-єдиною фразою: "Навіщо ж ви, дівчата, гарненьких кохаєте - непостійна у них любов".

Любов повинна приносити радість, а не такі жорстокі страждання