Якщо вам хочеться прочитати нетипову, насичену подіями історію з цікавим сюжетом, нестандартними персонажами з унікальними характерами то «Добрі передвісники» саме для вас. 

Чому? 

Розпочну з авторів. Навіть якщо імена Террі Пратчетта і Ніла Геймана поодинці вам знайомі, їхня спільна робота сприймається геть по-іншому. 

Террі писав гумористично, добряче приправляючи все «щіпкою» іронії. Твори Геймана навпаки славляться своєю похмурою атмосферою. 

Та у тандемі двоє письменників зуміли віднайти ту золоту середину, яка ідеально підійде книзі про апокаліпсис. 

Цікавим відкриттям особисто для мене стало те, що ні Террі Пратчетт, ані Ніл Гейман не ставили собі за мету заробити добрячий гонорар на цій книзі. «Добрі передвісники» з‘явились тоді, коли автори вирішили одне одного…розсмішити. Що ж. Їм вдалося! Вдалося підняти настрій не тільки один одному, а й читачеві. Особисто мені читати було весело. 

Отож, комедійна складова тут пречудова. 

А які персонажі! Неможливо не згадати про доброго янгола Азирафаїла та його друга - харизматичного демона Кроулі. Вони так довго були ворогами, що аж невтрималися і здружилися. 

Загалом у «Добрих передвісниках» персонажі протиставляються один одному, як от відьма і ловець на відьом. Є навіть дитина-«антихрист», яку теж зуміли подати досить кумедно. 

Не сподобається книга мабуть тим, хто не готовий до жартів на релігійну тематику. Тим, кому не подобається іронія чи сарказм. А також тим, хто любить, аби книга обов’язково ділилася на розділи. Але. Те, що у «Добрих передвісниках» не було розділів, допомогло мені прочитати книгу значно швидше. Зупинятися не хотілося. 

Після завершення читання на душі стало тепло і приємно. Якщо б усі війни закінчувалися так, як у цій книзі про апокаліпсис, життя було б значно кращим.