Дочка часу

Є книги наче стара картина в музеї, стоять собі тихо — поки ти не зупинишся й не вдивишся. І тоді виявляється: все, що ти знав, — хибне. Саме такою є «Дочка часу» Жозефіни Тей — роман, який не лише переглядає історію, а змушує переглянути саму суть правди. У центрі — не динаміка дій, а глибина мислення. Інспектор Алан Грант, прикутий до лікарняного ліжка, вирушає в одну з найдивніших і найінтелектуальніших подорожей у детективній літературі: розслідування злочину, якому п’ять століть. І жертва — не сучасник, а король. Річард ІІІ. Символ зради, жорстокості, дітовбивства… чи жертва історичної наклепницької машини? Жозефіна Тей перетворює лікарняну палату на арену роздумів, а пожовклі сторінки хронік — на живу справу, де кожне слово — доказ, кожен стереотип — підозрюваний. Це детектив, у якому головний злочин — фальсифікація пам’яті. Стиль авторки — вишуканий, точний, але не холодний. У ньому відчувається повага до читача, довіра до його інтелекту. Діалоги жваві, іронічні, насичені англійською стриманістю і тонким гумором. А головне — це роман про істину, яка не залежить від підручників. Це не просто розповідь про минуле. Це критика самого способу, яким ми сприймаємо історію. Як легко ми віримо в "офіційну версію", не ставлячи запитань. І як часто істина — не там, де голосніше кричать, а там, де тихо думають.