Via dolorosa

Скорбота. Хресний шлях. Саме таким є переклад назви новели Аркадія Любченка Via dolorosa з латини. Прочитала новелу двічі, але, напевно, не зовсім зрозуміла її. Дія відбувається у 1920-ті роки, у місті. Час дії - кінець осені, бо автор пише, як падає жовте листя. Вечір. Час відпочинку і час для себе. Вдень автор багато працював, а його друг, з яким він міг би провести час, зараз на вечірніх курсах. У парку автор спостерігає за жінкою і чорному, напевно, це повія, бо до неї підійшов чоловік, і вони разом пішли. Цікаво, що автор уважно вдивляється в обличчя цієї пані і розуміє, що це не вона, не та, яку він шукає. Тож головний герой чомусь прагне знайти повію у чорному. Потім Аркадій Любченко переносить нас на якісь роки назад, у сільську місцевість, напевно, в особняк якогось заможного пана, дочка якого перебуває на лікуванні і якій нудно в селі. Вона постійно говорить французькою про це, грається з ручним цуциком та хоче розваг. Її звати Сюзен. І головний герой зі старою шкапою розвозить воду. Він стає обʼєктом уваги дівчини, яка заграє з ним, роздивляючись його в бінокль. Потім ми бачимо, що Сюзен йде із оповідачем святкувати Івана Купала, але їй стає нудно, і автор повертає її додому. А потім - чудова ремарка про те, що оповідач продав стару шкапу за 3 карбованці та їде в місто. Й тут - парадокс: головний герой прокинувся, його французькою мовою будить якась пані в чорному. Прокинувся у парку на лавці, тож він задрімав, можливо, втомився від важкого дня. Вона, пані в чорному, просить у нього цигарки та сірники, пропонує піти до неї. Він упізнав її - це Сюзен, вона теж зрозуміла, що десь його бачила, проте не може згадати де. Й тут він розповідає їй про ту їхню зустріч, Сюзен регоче, жаліється, що добу не їла. А головний герой - зверніть увагу на деталь - дає їй три карбованці та йде геть. Він не хоче інтиму. А вона продовжує реготати. Останні речення новели: «Я вийшов. Мені назустріч верещала сирена, що завтра знову буде день». День - тобто час роботи, хоча його можна трактувати інакше: Сюзен - це рабиня ночі, а він - людина дня. Вони тепер різні. Він важко працював удень, напевно, що йому не соромно за його працю. А життя Сюзен - то продовження розваг і боротьби з нудотою. Хто заважав їй піти працювати? Зі знанням французької однозначно можна було знайти щось путнє. Але вона обрала легший шлях, який, напевне, приносить їй більше радості. Ось таке от деградація особистості, коли люди не змогли пристосуватися до нових реалій і обрали шлях за течією.