Дороті і знову чарівник з Оз

Четверта частина пригод Дороті та Ко, повʼязаних опосередковано з Країною Оз. І знову я скажу, що перша частина була ідеальною, а всі інші - то радше пародії на справжні пригоди та магію. Не те що мені було нецікаво, ні. Сюжет доволі оригінальний і захоплюючий, якщо це робити, приміром, як мультик а ла «Нікелодеон», бо вигадувати подібні сюжети можна до безкінечності. А от родзинки, характерної для першої книги, нема. Отже, Дороті вирішила відвідати своїх родичів у Каліфорнії. Чому неповнолітня дівчинка їде сама - не знаю. Раніше дядько супроводжував у подорожах. На вокзалі її зустрічає троюрідний брат Зеб, він має на коні Джимі відвезти свою сестру до дядька. Хлопчик, як я зрозуміла, теж неповнолітній. І куди дивляться родичі?! Аж раптом відбувається землетрус, і Дороті з братом, конем і кошеням Еврикою опиняються під землею. До речі, Баум писав цей том якраз після відомого сан-францизького землетрусу. Невдовзі виявляється, що під землею опинився і чарівник Країни Оз, з яким ми попрощалися в першій частині. Він тоді полетів додому без дівчинки на повітряній кулі. Однак удома його ніхто не чекав, і він пішов працювати до цирку. Так от ця компанія потрапила до скляного міста, яким правлять люди-овочі. Прикольно на перший погляд. Особливо прикольно, коли чарівник розрубав навпіл місцевого мага, а потім виявилося, що ті частинки висадять, і з них виростуть нові маги. Наших друзів хочуть покарати товариші овочі, однак Дороті обманює Принца: йому на зміну за декілька днів має прийти принцеса, яка ще не виросла з квітки, точніше - вона вже дозріла, але Принц не хоче її зривати. Тож Дороті вирішила зірвати принцесу: раптом та забуде вбити наших героїв. Ось цей епізод із мешканцями, які ростуть як овочі, трохи нагадав мені клонування та генну інженерію, сучасну косметичну медицину, тож Френк Баум по-своєму побачив майбутнє. А далі пригоди наших друзів стають трохи банальними: земля невидимих людей, на яких нападають невидимі ведмеді; дідусь із косичками у волоссі і на бороді, в які він вплітає різнокольорові стрічки. Дідусь жив на землі, продавав дірки, а потім поклав їх разом, одна на одну і так утворилася глибока дірка в землі, в яку дідусь провалився. Оригінально! Потім були деревʼяні люди, які боялися шуму та вогню. Врешті-решт, Дороті раптом згадала про пояс Озми, за допомогою якого можна переміститися до Смарагдового міста. Чому вона не згадала про нього на початку оповіді, теж незрозуміло. Склалося враження, що письменник сам забув про цей пояс. І якщо раз на день Озма дивилася, де Дороті, аби в разі чого перемістити її до Смарагдового міста, то можна було потягнути час із людьми-овочами чи довше посидіти з невидимими людьми. Навіщо тоді треба було лізти до деревʼяних людей, до дракона, якщо Озма все одно побачила б у визначений час небезпеку? Так і сталося: Озма схаменулася вчасно, що Дороті в біді, і перенесла всіх наших героїв до себе. Потім ідуть серіальні обнімашки зі Страшилом і Дроворубом, історії про життя-буття за той час, коли не бачилися, і насамкінець - суд над котом, який нібито зʼїв порося, але потім виявилося, що не зʼїв, а лише налякав, а рожева тваринка опинилася у вазі. Ну і хепі-енд, коли Дороті та її брат повертаються додому. 
З позитивного - історія не дуже страшна, написана з гумором і вельми оптимістично. Подібний стиль я відчула, коли читала «Маленьких жінок», таке собі повчання й ідеалізація головних героїнь. А от напруги мені не вистачило. Якщо в першій книзі відьми реально страшні, то люди-овочі та деревʼяні мешканці вже не дивують. Так само і дракон, якого автор на всяк випадок домалював до сюжету. Ще й історію походження Озми перекрутив - не міг перечитати написане в попередніх томах?