Довіра - це теж ресурс

Якщо в першій книзі Артеміс і підземна поліція ЛеПРКОН готові були перегризти одне одному горлянки, то «Випадок в Арктиці» робить дуже класичний, але завжди робочий сюжетний кульбіт. Ворогам доводиться сісти за стіл переговорів, бо на горизонті намалювалася така криза, з якою поодинці вони тупо не вивезуть. І це вже не просто підліткова біганина, а справжній політичний трилер із масштабною контрабандою зброї.
Під землею назріває повноцінний державний переворот. Гобліни, які зазвичай інтелектом не блищать, раптом озброюються до зубів забороненими людськими технологіями. Хтось налагодив канал постачання, і керівництво ельфів логічно вішає всіх собак на нашого юного кримінального генія Фаула. Але от прикол, Артеміс цього разу ні до чого. У нього своя, цілком людська драма: він дізнається, що його батько живий, але перебуває в заручниках у російської мафії десь на крижаних просторах Арктики, і на порятунок залишаються лічені дні.
І тут Колфер геніально ламає лід між персонажами. Ельфійка Голлі Шорт, яка ще вчора мріяла пристрелити малого соціопата, укладає з ним жорстку прагматичну угоду. Він допомагає підземникам розплутати змову і зупинити амбітну психопатку Опал Кобой,яка, власне, і спонсорує бунт, а вони юзають свою магію та спецназівські технології, щоб витягти Артеміса-старшого з лап мафіозі.
Це дуже крутий перехід від позиції «кожен сам за себе» до усвідомлення, що дипломатія і компроміс іноді ефективніші за шантаж. Артеміс поступово перестає бути холодним калькулятором і починає проявляти емпатію. Він розуміє, що довіра - це теж ресурс, причому значно цінніший за вкрадене золото. А самі сцени в Арктиці, де магія стикається з суворим холодом і озброєними бандитами, прописані максимально кінематографічно. Жодного провисання, суцільний драйв і хитромудрі багатоходівки, де герої постійно висять на волосині від смерті.