Дружина кенія

Оповідання «Дружина кенія» - доволі жорстоке та криваве, в чомусь справедливе, в чомусь - ні. Принаймні вдруге я його не читатиму. Й не через жорстокість, а через те, що воно про війну. Напевно, не варто пояснювати сучасному читачеві, чому війна викликає в мене відразу і небажання читати про неї твори. Як я розумію, Крісті розповідає про Південну Африку, де йшла колись англо-бурська війна і були сильними колись позиції голландців. А може, це період опісля цієї війни.

Гер Шефер, напевно, якийсь революціонер (чого не сиділося німцеві вдома, а потягнуло аж на південь іншого континенту?) під прикриттям займався виготовленням вибухівки. Його було викрито, і він мав дістатися до Геншеля, як я розумію, теж німецького змовника та революціонера. Було б непогано, якби укладачі збірки давали історичну довідку, про який саме історичний період йдеться, бо самому здогадуватися напрочуд важко. Так само важко зрозуміти, хто такий кеній. У багатьох це слово викликає асоціації із країною Кенією, але навряд це мається на увазі. Отож мета нашого героя - це хатинка в сільській місцевості, в якій живе Геншель. Для чого треба потрапити саме туди, якою такою діяльністю займається Геншель і куди від вночі має відбути, - ці питання залишимо на роздуми читачам. Однак відчиняє двері не Геншель, а його дружина - жінка доволі цікава зовні і за манерами. А що в ній такого загадкового? Чому всі думки гера відтепер лише про неї і які саме думки? І що таке відбудеться між ним і нею, коли чоловіка не буде вдома? 

 Не назвала б оповідання геніальним чи навіть посереднім. Воно жорстоке, і мені не сподобалося. За обсягом невелике. Але читається дуже важко і через «не хочу». Напевно, якась реальна подія штовхнула Крісті написати таке. У здоровому глузді такий сюжет не вигадати.