Дублінці

Джойс не прагне прикрасити місто чи своїх героїв. Навпаки, знімає з них будь-який шар приємного. Серед застою навіть маленьки жести — різкий погляд, нерішучий крок, необачне слово — стають драматичними. Місто ніби тримає персонажів, не даючи рухатись вперед. Проте в цих зупинених життях постійно тліє можливість зміни. Джойс дає побачити велич у дрібницях. Трагедія та прозріння можуть народитися там, де зазвичай проходять повз. Стиль автора нагадує повільний, але невідворотний рух туману. Центральна ідея застою, цього майже невидимого щоденного болота, проявляється не у великих подіях, а в дрібних спостереженнях — у погляді, що зупиняється на півдорозі, у думці, яка не наважується прорости в дію. Джойс показує, що параліч може бути буденним супутником, який тихо стискає горло.