Думати, як Вінстон Черчилль

Сміт не намагається створити політичний портрет або оцінити вплив Черчилля на історію. Його цікавить як ця людина ухвалювала рішення, як формувала думки — і що з цього можна використати. Черчилль мислить не повільно й методично, а інтуїтивно, емоційно, на рівні історичного чуття. У книзі багато уваги приділено його здатності бачити ширше за обставини — і йти проти настроїв, коли це потрібно. Але чи справді це щось, чого можна «навчити»? Чи можна це відтворити у вигляді порад? І тут ми натрапляємо на головну проблему книги. Автор намагається трансформувати унікальний, харизматичний, глибоко історичний стиль мислення на щось на зразок «ментального інструментарію». Ідеї подаються як приклади для наслідування: використовуйте гумор як зброю, розвивайте красномовство, не бійтеся бути непопулярним. Але кожна така порада виглядає спрощеною, коли вона відірвана від масштабів особистості Черчилля. Гумор Черчилля був не трюком, а продовженням його характеру. Його слова важили, бо за ними стояла ціла епоха. Стилістично книга написана легко, з очевидним бажанням бути доступною. Автор свідомо уникає темних, складних моментів, які могли б дати більше розуміння, але зруйнували б образ ідеального «лідера з книги». У результаті Черчилль тут не як історичний діяч із важкими дилемами, а як бренд — мужній, ефективний, гострий на язик. "Думати, як Вінстон Черчилль" — це стислий і легкий нарис, який намагається витягти універсальні ідеї з життя неуніверсальної постаті. Але як спроба зрозуміти справжню суть мислення Черчилля — надто поверхнева.