Джерело наших знань про стародавній Рим

Уперше про автора і книгу я почула на першому курсі університету, історичного факультету, коли ми вивчали Римську Республіку та імперію. Одним із завдань історика є робота з джерелами, тож Светонія ми вивчали, хай й за уривками та хрестоматіями. У нього, як і в грецького Плутарха, особистісний підхід до історії домінує. Тож якщо грек у своїх «Порівняльних життєписах» поєднує у пари грецького та римського воєначальника, то Светоній зосереджується виключно на римському правителеві - від діяча доби Республіки Цезаря й до імператорів - Августа, Калігули, Тіта, Веспасіана та інших. Загалом обирає дванадцять діячів. 
Светоній створює живих людей, хоча якісь риси характеру ідеалізує. Цезар постає, як на мене, ідеальним воїном, що шанує друзів і воїнів, не гребує їсти походну їжу. Недарма йому снився сон, де він гвалтує власну матір, - це був натяк на завоювання світу, бо матір - то земля. Також Светоній надзвичайно багато уваги приділяє розвагам, розкоші, інтимному життю правителів. У Цезаря було чимало коханок, однак найбільше він кохав Клеопатру, яка народила сина, зовні дуже схожого на Гая Юлія. Широко відома фраза: «І ти, Брут?!» - також взята із Светонія. Саме цей римський історик детально розповів про божевілля Нерона та його захоплення театром, через що він спалив Рим; Светоній надає авторство Веспасіанові у фразі: «Гроші не пахнуть», а Тіт говорив про марно прожитий день, якщо він нічого доброго не встиг зробити. Наскільки достовірними є історії Светонія - сказати важко. Це майже неможливо перевірити. Тому дехто розглядає дану книгу не як історичне джерело, а як белетристику, що сповнена вигадок та анекдотів. Однак ми, історики, не маємо вибору: джерел з історії Стародавнього Риму, як і будь-якого іншого періоду античності, надзвичайно мало. Тож слід критично підходити до праці Светонія, однак не заперечувати того, що значна частина описаного є правдою.