Мені дуже імпонує, коли в літературі порушується важлива тема природи і людини. Зрештою, книга дає відсилку на творчість Джека Лондона із описами суворої Півночі. Але у творчості Джеймса Олівера Кервуда мені вдалося відстежити бажання письменника достукатися до серця мисливців, та одуматися, допоки не пізно - не вчиняти ганебних дій по відношенню до природи. Мова йде про вбивство тварин аби потішити своє мисливське его.

Головний персонаж повісті Джим Ленгтон намагався за допомогою зброї вполювати велетенського гризлі Тору. Авжеж, коли у руках людини зброя - вона відчуває себе найсильнішою на світі, але проти природи не схитруєш, адже вона значно мудріша від людини.

Джим опиняється у пастці із пошкодженою зброєю. Але гризлі не завдає йому шкоди, і це стало поштовхом для зміни своїх поглядів та світосприйняття, у ставленні до дикої природи. Там, де володіння дикої природи - не місце людині зі зброєю.