Напевно, складно знайти любителя читати, який би не знав сюжету цього англійського роману. Це найвідоміший, найкращий зразок англійської прози. Більше того, кількість його екранізацій, остання з яких 2011 року (дуже вдала, як на мене), свідчить про актуальність та незникаючий інтерес до цього твору. Однак письменницький стиль належить до таких, що захоплює читача так, як не здатний захопити та втримати увагу жоден кінофільм. Саме тому, навіть чудово знаючи сюжет книжки, цей роман можна все життя перечитувати, щоразу отримуючи величезне задоволення як від сюжету, від портретів персонажів, від опису історичного фону та суспільства, діалогів. Кожен характер створений майстерно, детально, і так переконливо, що читач буквально бачить їх, чує їхню мову, і потім в нього надовго лишається відчуття особистого знайомства із персонажами.
Що стосується сюжету, найбільше мене вражає, як письменниця змінює містера Рочестера через спілкування із тихою, покірливою, однак чесною і відкритою гувернанткою, і як ця жінка, здавалося б, маленька людина, проявляє воістину гігантську стійкість та рішучість, втікаючи від кохання лише тому, що не дозволяє собі порушити суспільні норми.
А ще у цьому творі я отримую величезну втіху від романтичного та обнадійливого хепі-енду. Як я люблю хепі-енди, весілля та народження дітей у закоханих!