Дивлюся на обкладинку цієї книги, і бачу як зупинився час, ніби як застиг у невідомості. Циферблат показує час вибуху, коротка мить, спалах, "бабах", після якого загинули сотні тисяч людей, ще півтора десятка тисяч - пропали безвісти і понад 37 тисяч залишилися травмованими.

Важко читати такі історії, але документальні нариси Джона Герсі відкривають загалу долі людей, що вижили. Багатьом може видатися, що ті, що залишилися живими - щасливці. В Японії їх називають - хібакуся.  Дослідження Джона Герсі показують, наскільки ті, хто зазнав радіаційного впливу залишилися відштовхнутими і відкинутимм урядом та суспільством. Японський уряд тривалий час відмовлявся у допомозі лікування та реабілітації вцілілих, оскільки атомні вибухи - це наслідки скидання атомних бомб Штатами.

Стан здоров'я тих, хто вижив не дозволяв викладатися на роботі на повну, тому зазвичай роботодавці уникали приймати на роботу вцілілих від вибухів людей.

Читаю, і як не згадати наших опромінених від Чорнобильської трагедії людей. Такі ж відштовхнуті та відкинуті. Ті ж самі "граблі", аби лише доказати світу про вищість всемогутніх вершителів, лише наслідки від їх правління доводиться зазнавати простим людям.