Так шкода, що щасливий кінець життєвої історії часто трапляється лише у книзі, а не реальному житті...
Минуло більше тижня після прочитання книги Елеонор Портер «Поліанна дорослішає» про добру, світлу дівчинку, яка вірить в людей навіть тоді, коли вони найменше цього заслуговують...
Мені чомусь, було важко зібратися з думками, виділити найголовніше... Все ж спробую поділитись думками та враженнями:
СЮЖЕТ: захоплює та довго залишається в пам`яті;

ПРОБЛЕМАТИКА: В книзі дуже проникливо змальовані відчуття людини, що пересувається в інвалідному кріслі. Зараз може видатися, що це спойлер, але не можу інакше: Незважаючи на те, що Джеймі має інвалідність, він зберіг у своєму серці вдячність людям, хоч залишився сиротою. Хлопець зумів зберегти віру у краще. В нього бувають різні думки про життя і те, що він не хоче бути тягарем для своїх рідних, але він прагне допомагати в міру своїх сил та можливостей. Зрештою, хлопець цілком себе реалізовує.

Книга спонукатиме дітей до відчуття толерантності та рівності усіх людей, незалежно від стану здоров`я чи фізичних можливостей.

В епізоді, коли на дівчину нападає розлючений бик, а Джеймі бачить, що їй загрожує небезпека, але нічого не може вдіяти, бо пересувається на милицях, дуже красномовно передано відчуття, коли людина ненавидить свою безпорадність внаслідок інвалідності та неможливість допомогти тим, хто тобі небайдужий.

Письменниця показує соціальну «прірву» між багатими та бідними в американському суспільстві...
Коли читаєш, то, мимоволі, проводиш паралелі із нашою дійсністю в Україні: коли багатії примножують статки, а інші люди важко працюють, щоб виживати у суспільстві.
Повість вчить знаходити привід для вдячності в простих, але найважливіших цінностях: любові до батьків, теплій домівці, цікавій книжці, доброму слові....

А ще спонукає до думки, що кожен день це – можливість змінитися на краще... Найголовніше –не знехтувати шанс, доки залишився час!

30.10. 2020